понедельник, 28 февраля 2011 г.

140 лет со дня рождения Леси Украинки


      Леся Украинка (настоящие имя и фамилия Лариса Косач-Квитка) родилась 25 февраля 1871 года в городе Новоград-Волынском. Она получила глубокое и разностороннее домашнее образование, знала десять языков. Мать Леси - Елена Пчилка, писательница и общественная деятельница, и отец - высокообразованный помещик, который очень любил литературу и живопись, воспитывали свою дочь в украинском национальном духе. Дядя Леси, Михаил Драгоманов, был известным ученым, общественным деятелем. 
    
      И в детстве, и будучи взрослой, Леся любила фотографироваться в украинской одежде, подчеркивая не только расположенность семьи к украинской национальной культуре, а и большую любовь к народным традициям. Свою непокоренность, страстное желание жить и работать Леся высказала в знаменитейшей поэзии "Contra spem spero", которую написала в девятьнадцатилетнем возрасте. Весь свой задор, всю силу своего могущественного несокрушимого духа славная поэтесса вложила в пылкое художественное слово. За период 1896-1913 годов она написала более 20 драм, которые cтали новым явлением в истории украинской драматургии: "Кассандра", "В пущі", "Камінний господар", "Оргія". Вершиной Лесиного творчества явилась бессмертная драма-феерия "Лісова пісня". Духовное наследие Леси Укранки, ее творчество - наша национальная гордость.  

Ее поэзия - горение духа, несгибаемой силы воли. И потому такая боль, безысходная горечь разрывают ей сердце при виде дающих превратить себя в рабов некогда могучих славян:
Slavus-Sclavus*
Слов'янщина! — який величний гук,
Який широкий і містично темний.
І скільки літ і як багато рук
Для неї будували храм таємний.
Посеред храму п'єдестал звели
І статую поставили на ньому,
І вид, немов Ізіді, зап'яли
Покровом щільним ідолові свому.
Стоїть таємна статуя давно,
Час тихо упливає рік за роком,
І досі ще нікому не дано
В лице їй глянути одважним оком.
А що ж величної Слов'янщини сини,
Німої матері проречистії діти,
Між людьми чим прославились вони?
Чим похвалитись їм, з чого радіти?
Дивітеся: з них кожний, як один,
Що світ би здержав на плечах здорових,
Міцний, як дуб кремезний, слов'янин
Покірно руки склав в кайданах паперових
Та раз у раз поклони низькі б'є
Перед стовпом, короною вінчанним,
Порфірою укритим; стовп той є
По праву спадщини царем названий.
І кожний весь в крові, в сльозах його лице,
Троїстая нагайка тіло крає,
А він ховаючись плете сильце
І братові під ноги простирає.
Колись, бувало, сильний чуженин
Слов'ян-рабів виводив на майдани,—
Тепер, куди не глянь, усюди слов'янин
На себе самохіть кладе кайдани,
І кажуть всі: варт віл свого ярма,
Дивіться, як покірно тягне рало!
Ні, ймення слов'янина недарма
Синонімом раба між людьми стало!

* Слов'янин-раб (лат.).
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий