Київський Гідропарк улітку - передвечірні сценки...

Фото Віталія Бабенка: волейбол на пляжі "Венеція" київського Гідропарку у передвечірній час.

Фото Віталія Бабенка: волейбол на пляжі "Венеція" київського Гідропарку у передвечірній час.

Фото Віталія Бабенка: відпочивальники на пляжі "Венеція" київського Гідропарку у передвечірній час.

Фото Віталія Бабенка: відпочивальниця на пляжі "Венеція" київського Гідропарку, мабуть, є прихильницею  фільму "Птахи" режисера Хічкока.

Фото Віталія Бабенка: любителі риболовлі за прапором, що вказує на край  пляжу "Венеція" київського Гідропарку, навіть не звертають уваги на грозову хмару, яка насувається з заходу...

Фото Віталія Бабенка: хмари на заході сонця над протокою "Венеція" у київському Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: хмари віддзеркалюються у протоці "Венеція" київського Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: "хмарочоси" над водами Чортория навпроти київського Гідропарку.

       Пандемія коронавірусу внесла корективи і у початок пляжного сезону - київський Гідропарк був пустельним до пуску поїздів метрополітену. Потім відпочивальники надолужували втрачене - у вихідні Гідропарк не дуже відповідав вимогам карантину, бо масок навіть на близькій відстані пляжники не надягали, проте певні дистанції між групами спостерігалися. У будні дні відпочиваючих було помітно менше, проте в кінці робочого дня сюди завжди поспішають любителі пляжного волейболу - у густій тіні від дерев навколо пляжу гра з м'ячем на пляжному піску проводиться азартніше, ніж під денним пекучим сонцем. Але десь в кінці пляжу знаходять місця, щоб закинути вудки, і любителі риболовлі. Декому просто подобається полежати, відпочити, дехто має постійних партнерів для картярських ігор, для нард та шахмат. Звичайно, зранку до вечора не змовкає брязкіт заліза на унікальному тренажерному майданчику під відкритим небом... Літо вже закінчується, проте вода в Дніпрі була у середині серпня десь 23-24 градуси за Цельсієм, що було тільки на 3-5 градусів менше температури у середині дня, тобто сезон купання і засмаги у Києві ще в розпалі...

  

"Боброве" озеро на Венеціанському острові київського Гідропарку

 

Фото Віталія Бабенка: невеличка лагунка на озері створена для спокійної риболовлі.

Фото Віталія Бабенка: бобри гризуть та валять величезні, товсті дерева "у розквіті сил".

Фото Віталія Бабенка: бобри гризуть та валять величезні, товсті дерева "у розквіті сил".

Фото Віталія Бабенка: бобри гризуть та валять величезні, товсті дерева "у розквіті сил".

Фото Віталія Бабенка: риболовля у гарному тихому місці посеред Києва.

       На Венеціанському острові київського Гідропарку (10-15 хвилин пішки від станції метро) є досить велике озеро. Коли воно замерзає взимку, то сніг на ньому розчищають любителі покататися на ковзанах, також рибалки роблять там лунки і запевняють, що прямо в центрі Києва ловлять гарну рибу. Влітку, звичайно, риболовля також ведеться, але я не помічав особливо великих уловів. Найпринадніше те, що навколо цього озера майже первісні хащі, але є і парочка піщаних пляжів з чистими піском та водою. Проте воно досить занедбане, бо дерева, що впали у воду з десяток років тому вже й кущами позаростали, на них люблять відпочивати качечки. А бобри продовжують свою справу - гризуть та валять товстелезні дерева, як видно на фотознімках...

Дитячі малюнки свідчать про талант, але його треба розвивати

На фото: дитячий малюнок Андрія Бабенка у віці близько 5 років. У виставі, зіграній у дитсадочку, у ньго була роль "Буряка".

На фото: дитячий малюнок Андрія Бабенка у віці 3 років. Троянди можна впізнати. Гуаш.

На фото: дитячий малюнок Андрія Бабенка у віці 3 років.  Він сказав, що це троянди, їх дійсно можна впізнати. Гуаш. 1994.12.25.

На фото: дитячий малюнок Андрія Бабенка у віці 3 років (фрагмент).  Він сказав, що це троянди, їх дійсно можна впізнати. Гуаш. 1994.12.25.

На фото: дитячий малюнок Андрія Бабенка у віці 7 років.  Тут художник явно віддав перевагу сюжетності малюнка. Зате присвятив батькові, зробивши відповідний надпис!

         Мій син вже дорослий парубок. Але нещодавно я знайшов і показав йому його дитячі малюнки. Навіть побіжний погляд на них та вік дитини показують, що можна було б займатися малюванням. Але мій син дуже впертий у тому, щоб не займатися тим, що йому легко дається. Так сталося з малюванням, не захотів він займатися і музикою та іноземними мовами - занадто просто... А жаль, бо роки летять, і йому вже під 30, а він не малює, не грає, не розмовляє іноземними мовами... А от я, його батько, малюю, пишу, граю поки що у волейбол, займаюся "пенсійними" танцями і не втрачаю надії, що і у сина прокинеться тяга до самовдосконалення, до творчості, бо саме у ній можна знайти ту часточку задоволення зробленим, створеним під впливом натхнення!

Складний рельєф Сирецького гаю

Фото Віталія Бабенка: один із входів у Сирецький гай в Києві, неподалік від станцій метро та залізниці "Сирець".

Фото Віталія Бабенка: у Сирецькому гаю в Києві є відгороджені території з побудовами - мабуть, для працівників парку.

Фото Віталія Бабенка: у Сирецькому гаю в Києві ведеться будівництво чергової лінії метрополітену.

Фото Віталія Бабенка: у Сирецькому гаю в Києві ведеться будівництво чергової лінії метрополітену.

Фото Віталія Бабенка: у Сирецькому гаю в Києві ведеться будівництво чергової лінії метрополітену - його "гілка" має пройти прямо під будинком, що на вершині горба.

Фото Віталія Бабенка: оця загорожа якогось молитовного будинку в Сирецькому гаю у Києві знаходиться поряд з парканом будівництва чергової лінії метрополітену.

Фото Віталія Бабенка: у Сирецькому гаю в Києві метробудівцям, крім складного рельєфу доводиться вирішувати, як долати водні перепони, зокрема - струмок Курячий брід.

    Сирецький гай у Києві має дуже складний рельєф, навіть якщо брати до уваги, що весь правобережний Київ, практично, розташований у ярах та на їхніх схилах. Метробудівці мають проблему - заглибившись у підніжжя досить високої гори неподалік станції "Сирець", вони виходять тунелем на інший схил цієї гори через кілька сотень метрів, тобто прямо у яр, дном якого протікає струмок Курячий брід, що далі впадає у річку Сирець. Вони змушені були пустити струмок тимчасово прокладеною трубою, а далі заглиблюються у підніжжя іншої гори, на пласкій вершині якої прямо над урвищем з давніх пір стоять дачні будинки. Їм немає сенсу прокладати тунель під дном яру через значний перепад висот. Скоріше вони засиплять цю частину яру, благо грунту у них вистачає. Струмок страждає, його доля може бути зовсім не ласкавою. А метробудівцям доведеться ще кілька таких ярів проходити. Цікаво було б, якби вони дозволили поїзду метро перетинати яри поверхнею, тоді пасажири кілька секунд могли б бачити схили яру позаду і попереду і знову пірнати у тунель. І так, як мінімум двічі до вулиці Білицької, де будується станція, наступна за "Сирцем". Цікаво спостерігати за їхньою роботою, бо зазвичай вони "риються" десь глибоко під ногами мешканців міста...

У Києві є "заповідні" хащі...

Фото Віталія Бабенка: у районі Сирця є стоянки "первісних людей", яких немає в адресних книгах...

Фото Віталія Бабенка: у районі Сирця є стоянки "первісних людей" - це було тимчасове помешкання...

Фото Віталія Бабенка:  у Сирецькому гаю повалені дерева - не рідкість...

Фото Віталія Бабенка:  у Сирецькому гаю - трухлявий пеньок...

Фото Віталія Бабенка:  у Сирецькому гаю - а цей пеньок свідчить про те, що зрізаний дуб ще довго міг зеленіти.

Фото Віталія Бабенка:  у Сирецькому гаю - звалище пеньків...

Фото Віталія Бабенка:  а це вже звалище у Сирецькому гаю скошеної на подвір'ях трави.

Фото Віталія Бабенка: "мистецька" споруда  на звалищі сухого листя, пеньків та гілок...

     У Києві є дуже багато різних огорож. Деякі з них такі "круті", що попасти за них можуть лише обрані. Проте більшість слугує суто символічним прикриттям якоїсь діяльності, що не завжди милує око. Інколи за тими огорожами влаштовують собі "літні резиденції" так звані особи без певного місця проживання, що іноді бувають навіть з претензіями на комфорт, бо різних меблів викидається нині вдосталь.
    Є також "тимчасові" (але парадокс - десятиліттями діючі) звалища сухого листя, кошеної трави, гілок, пеньків... Часто вони заростають хащами, буйними зарослями борщівника по 3 метри висотою, що приховують на деякий час те, що звозять туди комунальники...
    До речі, любителі риболовлі приходять у такі місця за червоними черв'яками, яких багато розмножується у велетенських купах листя після дощів.

Частина "Сирецького гаю" - Дубки

Фото Віталія Бабенка: добре вторована стежка веде до станцій метро та міської електрички "Сирець".

Фото Віталія Бабенка: горби та яри Дубків.

Фото Віталія Бабенка: у Дубках люблять займатися спортивними вправами.

Фото Віталія Бабенка: у прихильників пікніків є свої улюблені місця.

Фото Віталія Бабенка: через яр з такими крутими схилами буває непросто перебратися.

Фото Віталія Бабенка: один з ярів потихеньку засипають, бо комусь, мабуть, подобаються рівнини...

Фото Віталія Бабенка: оцей "довгобуд" на галявинці серед лісу був приблизно у такому ж стані і 20 років тому...

Фото Віталія Бабенка: важко уявити, але судячи з усього, цією "шосейною" дорогою з гранітних каменів колись активно їздили.

Фото Віталія Бабенка: отак цвітуть сосни, яких тут майже не зустрінеш...

Фото Віталія Бабенка: такий гайок відрізняється від інших частин лісу не тільки березами, але й соковитою травою.

Фото Віталія Бабенка: навіть могутні дуби з часом поступаються місцем "цивілізованому" бетону...

      Велика територія парку "Сирецький гай" залізницею та вулицями розділяється на різні частини. Одну з них здавна називали Дубки, там навіть на схилах одного з пагорбів розташувався однойменний ресторан. В принципі - кругом у всьому гаю основними деревами можна назвати дуби - вони давно вже не дубки, деякі з них просто вражають своєю могутністю, вони горді та величні "королі" лісу. Інколи просто дивуєшся, як вони тримають свої товстелезні віти, стоячи  на таких  крутих схилах безлічі ярів та ярочків. Звичайно, є там і граби, і липи, зустрічаються сосни та березові гайочки. Увесь цей справжнісінький ліс, перерізаний доріжками та кількома струмками, що беруть початок  із джерел під його горбами, є улюбленим місцем для прогулянок пішки і на велосипедах мешканців навколишніх вулиць - Саратівської, Салютної, Стеценка, Януша Корчака (колишня - Баумана) та інших... До речі, цей лісовий масив своїм рельєфом та рослинністю  схожий на Голосіївський ліс. Жаль, що тут, як і там, іноді можна побачити поваленими старезні дуби, сумно також, що пересихають джерела - з двох найвідоміших, прямо на початку вулиці Стеценка, попід схилом біля ресторану "Дубки", залишилося одне, до якого вишиковуються черги - за смачнющою водою. Одне з інших джерел, розташованих в глибині лісу, забруднилося  після того, як на розі вулиць Стеценка та Саратівської почала діяти автомийка, хоча вона, здається, і не дуже популярна. Прикметним є також те, що саме через цей ліс часто ходять до та від станцій метро й електрички "Сирець", хоча доводиться ходити крутими стежками через яри та пагорби, зате - навпростець. Взимку це роблять тільки екстремали... 

Травень в Україні могли б назвати і "бузковим"!

Фото Віталія Бабенка: бузок у ботсаду та куполи Видубицького монастиря  у Києві...

Фото Віталія Бабенка: бузок у Києві квітує усюди...

Фото Віталія Бабенка: бузок у Києві квітує усюди...

Фото Віталія Бабенка: бузок у Києві квітує усюди...

 Фото Віталія Бабенка: каштан незвичного кольору у Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка біля Троїцького Іонінського монастиря у Києві...

Фото Віталія Бабенка: каштан з гілками до землі у Національному ботанічному саду імені Миколи Гришка  у Києві...

Фото Віталія Бабенка: жаль, що таку гарну траву у місті нещадно косять...

       Говориш "травень" і навіть десь у приміщенні уявляєш зелені луки з буйними травами після весняних дощів. Це не те, що якийсь "май", який невідь що позначає... Але ризикну зауважити, що цей місяць міг би називатися і "бузковим", бо саме в цей час Україна просто тоне в запахах і кольорах квітуючих кущів бузку, який щедро ділиться красою з усіма небайдужими до цього дива природи. Звичайно, десь  цвітуть і магнолії, усе частіше можна побачити сакуру та інші "екзоти", але ж вони сприймаються як "іноземці" та ще й не усюди їх побачиш, адже вони тільки почали свій шлях із ботанічних садів у звичайні парки, алеї, а бузок інколи взагалі вже як бур'ян росте і успішно розростається... Київ, який завжди вважався "каштановим" зараз усе більше стає "бузковим", хоча каштани, як бачимо на світлинах, і "не здають позиції" - навіть якийсь майже бузковий колір "квітів-свічок"  іноді беруть "на озброєння"...