Нова влада майже рік керує Україною. За цей час народ із різними ступенями зацікавленності спостерігав карикатурно-драматичне дійство на політичній сцені країни: калейдоскопічно приймалися закони у так званому "турборежимі", скандальні мізансцени з "грою в депутатів" осіб, яким явно бракує не тільки талантів, але й елементарних розуму та порядності змінювалися драматичними відставками та призаченнями прем'єра, керівника Офісу очільника держави, міністрів, генпрокурора, інших "знакових фігур" (про ознаки фарсу, який може перерости в трагедію я писав раніше)... І все це відбувалося на стабільному тлі постійних заяв президента про необхідність продажу української землі, хоча це бажання ледь приховувалось під "благозвучнішою" назвою - "відкриття ринку землі". Причому в основі цих заяв та в коментарях ЗМІ чомусь настійливо натякалося про залежність надання кредитних траншів Міжнародного валютного фонду (МВФ) від "позитивного" вирішення саме цього питання. В той же час залежність президента начебто незалежної країни настільки була явною, що навіть артистичний талант "гаранта" Конституції (де недвозначно вказується, що земля є національним багатством і належить народу) не міг приховати того, що він виконує замовлення. Чиє? Важко сказати, бо від того ж МВФ не було чути офіційних заяв з цієї темптики. Цікаво також те, що нинішній президент, незважаючи на усі передвиборні заяви про хибність курсу "попередників", практично пішов тим самим шляхом і, до речі, за підтримкою фракції колишнього президента. Що наводить на роздуми про реальність незалежності держави. І ще раз цитую фразу про результати виборів:
