понедельник, 18 декабря 2023 г.

Неозорі степи Лівобережжя Херсонщини плюндрують окупанти

 

Фото Віталія Бабенка: туманний ранок над однією з дніпровських проток на Лівобережжі Херсонщини.

На фото: стою буквально на солі, яку винесли на цей берег води Сивашу.

Фото Віталія Бабенка: напівдикі віслючки пасуться невеличкими групами  у степу біля вітрової станції на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: напівдикі віслючки пасуться невеличкими групами у степу біля вітрової станції на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: навіть на автомобілі туди важкувато дістатися. У степу біля вітрової станції на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: човники на одній із проток біля села Кринки на Херсанщині.


Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки на Херсанщині.


Фото Віталія Бабенка: пляж біля села Стара Збур'ївка на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки на Херсанщині на заході сонця.

Фото Віталія Бабенка: захід сонця над Підстепним лиманом біля села Кринки на Херсанщині.

         Продовжую свої фоторепортажі про ті краї, що зараз перебувають в окупації, за які так мужньо б'ються наші воїни, перебуваючи, практично, у тилу ворога, нелюдськими зусиллями тримаючи захоплені плацдарми. Колись я взагалі хотів туди перебратися із Києва, бо манили мене ті неозорі степи, вітер з Чорного та Азовського морів, який, пролітаючи над цим знаним в історії краєм, ніс і запахи степових трав, і саму давнину, манили і піски, і води Дніпра та насичені життям плавні, де можна було з туманного ранку до заходу сонця коливатися у човні на хвилях широченних лиманів. 

        Одного разу почув про озеро з рожевою водою. Виявилося, що є і озеро, і легенда про його виникнення (начебто утворилося воно після падіння там, на краю болотистого Сивашу, військового літака). Щоправда, з'ясувалося, що краще їздити на пару кілометрів далі, де вже відкритий Сиваш з того боку забарвлений у густо-рожевий колір зі щільністю води, більшою ніж у знаному Мертвому морі, з дном та берегами із солі. Може в мені загарала чумацька кров - привіз тієї солі у Київ. А ще й чорнющої, маслянистої, "жирної" багнюки, якою намазувався там досхочу. А також синьої глини, що є в деяких місцях "сусідкою" тієї лікувальної речовини, тому, мабуть, і сама стала лікувальною. 

      Спеку там було б важко витримати, якби не... вітер, що несеться інколи із страшною силою (під час раптових грозових шквалів), а в погожі дні дме собі постійно і досить потужно десь від моря, крутячи, між іншим, вітряки, які недаремно там поставили. Та й сонячні електростанції саме там можуть брати максимум енергії від нашого світила.

      Жаль, що війна знищить там усі невеликі і нечисленні ліси та численні (часто - горіхові!) лісосмуги. Взагалі, мені важко уявити, як будуть повертати до життя той край після деокупації, адже ті мінні поля, те жахливе "залізяччя", що насичує родючу землю нині будуть ще довго створювати людям проблеми. Але головне - вигнати ворога з тих територій, головне - перемогти! Слава Україні! Слава героям!

четверг, 14 декабря 2023 г.

Мирне й багате життя села Кринки залишилося у спогадах

 

Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - гілки ламаються від плодів.

Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - гілки ламаються від плодів.


Фото Віталія Бабенка: дачники з Нової Каховки збирали гарні врожаї біля села Кринки.


Фото Віталія Бабенка: однією поплавковою вудкою за три-чотири години можна насмикати в лимані з десяток кілограмів риби.

Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - навколо усіх будинків звисають виноградні грона.



Фото Віталія Бабенка: гуси на крайній вулиці  села Кринки відчували себе вільними, поки не прийшли окупанти.

Фото Віталія Бабенка: у селі Кринки коней та корів не охороняли.
Фото Віталія Бабенка: корови у річці Кринка рятуються від 40-градусної спеки.

Фото Віталія Бабенка: корови біля села Кринки ще не знають, що їх втоплять хвилі Каховського моря після підриву рашистами дамби.
Фото Віталія Бабенка: місток через річку Кринка, що тече паралельно лівому берегу Дніпра повз село Кринки.
Фото Віталія Бабенка: пляж на річці Конка (в неї впадає р. Кринка) біля села Козачі лагері. Там зараз ідуть бої за плацдарм.

Фото Віталія Бабенка: риболовля неподалік села Кринки.

Фото Віталія Бабенка: мирне співіснування кота і собаки у селі Кринки - такого рашистам не зрозуміти. 

Фото Віталія Бабенка: а оце "руzzкій мір"  на околиці села Кринки, де зараз наші герої ведуть бої за визволення Херсонщини.

     Рашисти заздрісні, але їх важко у цьому звинувачувати - їм є кому заздрити і є усі підстави для заздрості. Майже усі їхні сусіди живуть краще. Не будемо порівнювати статки - у "ерефії", загалом, багатств вистачає, але ними користуються тільки відносно невеликі групи осіб, яким вдається присмоктатись до цих скарбів. І хоч московити хваляться своєю культурою, навряд чи багато з них зможуть пригадати, хто і де написав слова, що характеризували й характеризують стан отієї непізнаної їхньої душі:  

............ умел судить о том,
Как государство богатеет,
И чем живет, и почему
Не нужно золота ему,
Когда простой продукт имеет.
Отец понять его не мог
И земли отдавал в залог.
       Оцей "отец" дуже схожий на Путлера та інших правителів рашистів - їхню країну вже давно називають бензоколонкою, сировинним придатком, а останніми роками вони і землю віддають Китаю у користування - з усіма багатствами. Вторгнення в Україну стало для завойовників потрясінням - вони, як голодні на їжу, кинулися "експроприйовувати" унітази, пральні машинки, холодильники, мобільні телефони, телевізори та інші цінні для російської глибинки речі. І з патологічною жорстокістю почали руйнувати, знищувати те, що не зможуть вивезти, відправити очікуючим дружинам та матерям, які давали їм настанови, що саме забирати "у хохлов". 
       Московити за кілька століть свого схожого на деградацію "розвитку" так і не змогли зрозуміти, що мирна праця, отой "простой продукт", можуть принести набагато більше багатств, ніж загарбницька війна. І їхнім зомбованим і деградованим від століть рабства та пияцтва розумом ніколи не зрозуміти, що Україну, таку прекрасну й багату, вільні люди захищатимуть доти, поки не переможуть.
Слава Україні! Слава героям!