Зовсім випадково мені запропонували відеозйомку - сказали, що хочуть побачити чоловіка та жінку поважного віку, котрі, втім, ше не втратили почуттів (потім виявилося, що це лише маленька частина кліпу). Знімали на даху високого будинку на Печерську в Києві, але, на жаль, ті прекрасні краєвиди столиці саме у тому епізоді, де ми з пані Галиною зображали пару, у відео практично не попали, зате є трошки танцю (моє захоплення останніми роками) та ніжні погляди.
Колись ми, тепер люди старшого віку, читали книги про Другу світову війну, дивилися фільми про неї, співпереживали героям, вбачаючи в них своїх батьків, дідів, бабусь, коли вони були ще молодими. Тепер ми самі у віці дідів та бабусь, але й нам доводиться жити у період, коли знову якась схиблена на імперських помислах групка людей за допомогою телебачення, ЗМІ швиденько втовкмачила в голови своїх громадян, що краще жити вони зможуть тільки після того, як знищать Україну. І більшість радо погодилась, бо війна і грабунок, виявляється, у них запрограмовано на генетичному рівні.
Українці, на жаль, це занадто пізно усвідомили, бо тікати від таких "братів" у напрямку цивілізованого світу потрібно було ще 35 років тому, як тільки ослабли імперські ланцюги. Що ж, ми не зуміли це зробити вчасно, а тепер за нашу дурість гинуть діти та онуки. Звісно, ми намагаємось допомагати, чим можемо, але не забуваємо й про те, що ворог перемагає не тільки тоді, коли просувається на фронті, а й у тому випадку, коли в тилу завмирає нормальне життя, коли їхні ракети й дрони змушують людей жити у сховищах. Так, сховища потрібні, потрібно ними користуватися, але треба також не забувати про швидкоплинність буття, тобто не забувати ЖИТИ! Тому ми продовжуємо танцювати, сяк так займатися рухливими вправами, тобто вести нормальний спосіб життя, щоб бути здоровішими і не навантажувати своїх нащадків нашими негараздами зі здоров'ям. Звичайно, вік дається взнаки, так чомусь задумано Творцем, але життя триває і під час війни...
Повільний вальс можна танцювати мало не у будь-якому віці - плавні рухи під спокійно линучу мелодію дозволяють без надмірних зусиль пройти у танці увесь час звучання музики, не втомлюючись, як це може бути, наприклад, у віденському вальсі, де рухи значно інтенсивніші. Звичайно, я не веду тут мову про якісь танцювальні конкурси та змагання, де темпи і ритми часто такі, що неспеціалісту важко навіть розрізнити без підказок, який саме танок виконують учасники. Я пропагую заняття будь-якими танцями не для професійних виступів, а "для себе", тобто для того, щоб отримувати позитивні емоції, виконуючи певні фігури того чи іншого танцю.
У представленому відео танцюристи Микола та Наталія виконують певну композицію повільного танцю під акомпанемент фрагменту пісні "Ніч яка місячна". Ці рухи досить легко вивчити і, повторюючи, танцювати протягом звучання усієї пісні. Зрозуміло, що ці ж рухи можна застосувати у танцях під інші мелодії повільного вальсу.
Фото Віталія Бабенка: Микола та Наталія танцюють повільний вальс.
Таке враження, що рашисти вдосконалюють тактики терору. Взагалі, жодним терористам, жодним сценаристам бойовиків і не снилися такі можливості та сюжети - величезна країна з чималими населенням та військом працюють на індустрію знищення, що явно підпадає під визначення геноциду, адже знищуються, стираються з поверхні землі чималі населені пункти разом з мешканцями, які не побажали покидати свої домівки. До речі, серед них можуть бути і прихильники "руzzкого міра", але терористам начхати на те, що від їхніх ракет, дронів, бомб, мін гинуть і ті, які чекали їх у якості "визволителів", а не катів. Тобто сама ідея так званої СВО Путлера про визволення "своїх" від "бандерівців" зазнала краху, бо гинуть однаково і патріоти України, і любителі Росії, просто останніх кількісно далеко не так багато, як мріялось у Кремлі перед війною, а після потужних бомбардувань стало ще менше.
Київ був пріоритетною ціллю для першого наступу, коли Путлер мав надію на "бліцкриг", що манить лаврами усіх фюрерів. Тепер він став мішенню для ракет і дронів рашистів, які розраховують на паніку у тилу українців. Дійсно, настрій у киян радісним не назвеш, але замість паніки кремлівський диктатор отримує стільки прокльонів, що мав би вже горіти в пеклі. Втім, може й смажиться там на сковорідках, але двійники-трійники поки працюють справно. Одначе міжнародна обстановка останнім часом може хитнутися так, що задіваючи Іран, похитне і його союзника Росію.
Фото Віталія Бабенка: вивернуте з корінням дерево.
Фото Віталія Бабенка: вивернуті з корінням дерева.
Фото Віталія Бабенка: товсте дерево дерево зламане, як тоненький сірник.
Фото Віталія Бабенка: дерево зламане, як тоненький сірник.
Фото Віталія Бабенка: вивернуте з корінням дерево.
Фото Віталія Бабенка: товста зламана гілляка ледь не влучила в авто.
Фото Віталія Бабенка: на зрізі дерева видно, що воно було здоровим, але вітер його переміг.
Десь у "Небесній канцелярії" вирішили, що Києву мало дронів та ракет майже щоночі (та і вдень залітають...) - дмухнули потужним вітром 8 червня - до цих пір не прибрали усіх повалених дерев. Безпосередньо біля мого будинку три великі дерева були вивернуті з корінням, а зламаних товстелезних гілляк і не злічити. І так - по усьому мікрорайону. Потім, 17 червня був масштабний наліт рашистських ракет, а вчора, 22 червня, вони здійснили не менш масштабну терористичну атаку. Десятки людей загинули у своїх квартирах, часто - навіть у ліжках. Тому буревій вже не здається якимось значним лихом, хоча й постраждали подекуди автівки та споруди...
В одному із київських парків нещодавно можна було побачити оригінальну споруду - кулястої форми (я відразу пригадав, що вже бачив щось подібне у ботсаду), яскраво освітлену, що у час "блекаутів" взагалі виглядало дуже незвично: неначе якийсь НЛО приземлився. Виявляється, прогулюючись у парку з діточками, можна було зайти всередину, де діти могли сісти за стіл і малювати наданими організаторами засобами для малювання. Аркуші з дитячими малюнками відразу ставали експонатами своєрідної "картинної галереї", що була доступна для перегляду. Цей захід проводився під егідою фонду ЮНІСЕФ, який має у пріорітеті допомогу незахищеним верствам населення, зокрема - дітям....
Знайшов кілька "довоєнних" світлин Гідропарку, а також Пущі-Водиці, де зараз вже так безпечно не погуляєш - у ліс заходили рашистські окупанти, коли рвалися захопити "Київ за три дні", гадаю, що й "подарунків" там лишили чимало, тікаючи звідти. Осіння краса Києва просто невимовна, а особливо виразно це відчувається тепер, під звуки війни: виття сирен, гул "шахедів" та ракет, черги зенітних гармат і кулеметів, вибухи... Згадуються мальовничі лісові стежинки, озера, що віддзеркалюють мирні небеса і спокійний тоді ліс. Ностальгія... Звичайно, і зараз вдається погуляти парками Києва, але тривожний щем у душі не дає навіть на короткий час відволіктися від гірких дум, що породжують іще більшу ненависть до рашистів, які щодня не тільки віднімають життя у людей, інших живих істот, а й нищать природну красу...
Бачата - танок, що стає дуже популярним серед молоді. Але його можуть танцювати люди будь-якого віку - початковий курс не вимагає якихось особливих зусиль для вивчення. Головне - мати бажання засвоїти фігури прекрасного танцю! Влітку можна танцювати і в парках, в холодну пору року танцювальні вечори досить часто організовують у різних кав'ярнях, де танцюють бачату, кізомбу, сальсу, танго...
У Києві люблять танцювати. Майже усім відомо, що у Гідропарку регулярно танцюють люди поважного віку, для декого із них ці заходи є не тільки можливістю порухатись під музику (а не просто "намотувати кола" десь навколо свого будинку), а й прекрасним приводом для спілкування з друзями. У молодих, мабуть, трошки інші міркування щодо танців, але й молоді люди регулярно збираються в парках або кав'ярнях потанцювати. Причому дуже популярними танцями є бачата, сальса, а останнім часом став входити в моду досить екзотичний танець кізомба, який дуже легко освоїти людям, які знайомі з основами аргентинського танго.
Те, що в Україні люди творчі, навіть вороги-рашисти не піддають сумніву. Більше того - саме їх бісить оця здатність українців намагатися творити всупереч обставинам, переборюючи труднощі, шукаючи натхнення у зранених душах, дістаючи його з тих глибин, де, здається, зачаївся тільки відчай. Так було, наприклад, під час розгулу пандемії ковіду, так відбувається і зараз, під час війни, яку українці ведуть проти рашистської навали ще з 2014 року, коли виття сирен тривоги може у будь-який момент зупинити творчий пошук, а ворожі ракети, бомби, дрони, міни, кулі здатні у будь-яку мить обірвати життя навіть найгеніальнішого митця.
Громадяни України багатьох національностей стали на шляху темної сили, що не тільки принесла війну в нашу державу, а й загрожує перетворити її на світову, бо у апологетів цієї пітьми немає інших способів побачити широкий світ інакше, ніж у прицілах своїх смертельних знарядь. Творчість для тих ницих душ, від рядового і до "бункерного діда", так само мало важить, як і людське життя (для багатьох із них навіть своє, бо хіба можна назвати життям оте животіння, з якого вони вибираються з радістю підписуючи контракти!). Щоправда, нинішній вождь (фюрер) рпшистів дуже дбає про власне життя і навіть вже винайшов якийсь сурогат безсмертя - "двійників-трійників", які здатні на якийсь час "продовжити життя" покійника.
В Україні, що віддає своїх найкращих представників фронту, продовжується життя, у тому числі, й мистецьке, бо, як мудро підмітив Черчилль, якщо ми під час війни забуваємо про культуру, то за що ж тоді воюємо?
Звичайний двір в Омську – люди звідти радо йдуть воювати, щоб грабувати й гвалтувати.
Фото Віталія Бабенка: знесення гаражів вздовж вулиці Виговського (колишньої Гречка) для будівництва нового житлового масиву. Більшість цих споруд могли б використовуватися у якості сімейних бомбосховищ.
Фото Віталія Бабенка: знесення гаражів вздовж вулиці Виговського (колишньої Гречка) для будівництва нового житлового масиву.
Фото Віталія Бабенка: колись тут був яблуневий сад. За ним (за деревами у лівій частині світлини) - Берковецький цвинтар, з вікон нового масиву його буде гарно видно.
Фото Віталія Бабенка: знесення гаражів вздовж вулиці Виговського (колишньої Гречка) для будівництва нового житлового масиву. За "скелетами" нових будівель - пересохле через неконтрольоване будівництво колись багатоводне та милуюче зір озеро Синє.
Фото Віталія Бабенка: знесення гаражів вздовж вулиці Виговського (колишньої Гречка) для будівництва нового житлового масиву.
Фото Віталія Бабенка: знесення гаражів вздовж вулиці Виговського (колишньої Гречка) для будівництва нового житлового масиву. Гадаю, більшість цих споруд могли б використовуватися у якості сімейних бомбосховищ.
Незважаючи на війну, у Києві продовжується житлове будівництво. Жаль тільки, що, мабуть, суттєво порушуються будівельні норми. Наприклад, проходження через масив, що почав зростати на місці колишнього яблуневого саду, а також через увесь майже збудований Варшавський мікрорайон високовольтних ліній електропередачі навряд чи сприятиме здоров'ю мешканці новобудов. Колись, ще на початку 90-х, будівельники поглядали на ці території, але побутувала думка, що спочатку треба знайти гроші для переробки високовольтних ліній - пустити їх кабелями під землею. Як бачимо, нинішнє покоління будівельників знехтувало застереженнями попередників.
А знесення гаражів було б доцільне, якби на їхньому місці було збудовано сучасні підземні паркінги з обов'язковими бомбосховищами. Проте я дуже сумніваюся, що таке є у проектах наших будівельників, бо вони навіть житлові споруди будують мало не впритул до автотрас, не думаючи про майбутнє розширення доріг, не кажучи вже про вихлопні гази, що підійматимуться до вікон мешканців...
