Фотоспогад про важку київську зиму 2026 року

 

Фото Віталія Бабенка: сніг та ожеледь на кущах і деревах трошки освітлювали темні київські подвір'я.

Фото Віталія Бабенка: сніг та ожеледь на кущах і деревах трошки освітлювали темні київські подвір'я.

Фото Віталія Бабенка: сніг та ожеледь на кущах і деревах, а також автомобільні фари трошки освітлювали темні київські подвір'я.

Фото Віталія Бабенка: сніг та ожеледь на кущах і деревах, а також автомобільні фари трошки освітлювали темні київські подвір'я.

Фото Віталія Бабенка: сніг та ожеледь на кущах і деревах, деякі вітрини трошки освітлювали темні київські вулиці.

Фото Віталія Бабенка: світлинами важко передати блиск снігу та ожеледі на кущах і деревах.

Фото Віталія Бабенка: світлинами важко передати блиск снігу та ожеледі на кущах і деревах.

Фото Віталія Бабенка: танцювальний майданчик у київському Гідропарку практично усю зиму був покритий рівненьким шаром льоду. Чим не ковзанярський рай?

     Цієї зими я часто згадував, що комусь дуже дошкуляє глобальне потепління. Киянам, у квартирах яких температура інколи падала до нульових позначок, у такі "казочки" важко було повірити. А якщо згадати, що майже протягом двох місяців зовнішня температура й не піднімалася вище десяти градусів морозу (а нерідко бувало й по мінус 17-20!), то мешканці Києва радше б повірили у прихід нового льодовикового періоду. Усі прикмети були в наявності. 

    І мені не забути лютий та березень 2022 року - ворог руйнував домівки українців у десятиградусні морози. Тактика у них така. Я тоді виїхав на Львівщину з Києва 10 березня у десятиградусний мороз на літній гумі, їхати довелось 1017 км, бо блокпости направляли в об'їзди та ін. Ще тоді, приїхавши у Львівську область і мерзнучи у великій порожній хаті, я сказав собі, що не віритиму у потепління на планеті. І зима 2026 року тільки ще більше переконала мене у цьому. Щоправда, березень у цьому році не такий холодний, як у перший рік війни, не такий сніжний, як був, наприклад, у 2013 році, але й теплових рекордів, здається, не прогнозується. Тепла й бессніжна зима у наших широтах - це аномально А влітку мені допомагатимуть переносити спеку оці світлини, що нагадуватимуть про "заморожений" Київ.

Танці доступні людям будь-якого віку

 

Фото Віталія Бабенка: на танцмайданчику "Життєлюб" київського Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: на танцмайданчику "Життєлюб" київського Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: на танцмайданчику "Життєлюб" київського Гідропарку.

Video: київський танцювальний колектив "Натхнення" виконує танцювальну композицію "бачатанго", де органічно поєднані рухи бачати та фігури танго.

       Танці доступні усім, хто може рухатися - і маленьким дітям, і людям у розквіті сил, і активним пенсіонерам, які не втрачають жаги до життя. Багато кому досить просто ритмічно тупцяти ногами під музику, але декому цього замало, вони хочуть пізнати красу танців у їхньому різноманітті. А коли ж ще займатися танцями, як не після виходу на пенсію - біг підтюпцем чи прогулянки у парках, зізнаємося, швидко набридають своєю однаманітністю. А рух потрібен! 

      Саме тут у нагоді стають танці, тренуючи і тіло, і розум, допомагаючи зберігати легку ходу, координацію рухів, тренуючи й пам'ять, бо треба вчити і фігури танців, і композиції. 

Запрошуємо до танців, незважаючи на війну!

Осінній Київ гарний, незважаючи на бомбардування

 

Фото Віталія Бабенка: райські яблучка.

Фото Віталія Бабенка: яблука вродили.

Фото Віталія Бабенка: райські яблучка у Гідропарку Києва.

Фото Віталія Бабенка: урожай зібрано в Гідропарку Києва.

Фото Віталія Бабенка: осіннє листя в Гідропарку Києва.

Фото Віталія Бабенка: осіннє листя в Гідропарку Києва.

Фото Віталія Бабенка: осіння краса у одному з парків Києва.

Фото Віталія Бабенка: райські яблучка.

      Киянам зараз, здається, не до красот свого міста, але природа мимоволі змушує зупиняти погляди на своїх осінніх барвах. Дрони і ракети, звісно, вносять корективи, усе частіше спотворюючи одне з наймальовничіших міст у світі, адже рашисти не цінують ані красу природи, ані людські життя, нація варварів планомірно руйнує населені пункти України, лицемірно й нахабно заявляючи, що не наносить ударів по цивільних об'єктах. Фото і відео вщент зруйнованих міст вони навіть не коментують або навіть називають... постановочними! Ця війна - найбільша ганьба ХХІ століття та земної цивілізації, що так і не навчилася протистояти дикунам  зі зброєю. 

Київ регулярно обстрілюють, а життя продовжується

Фото Віталія Бабенка: Тамара та Віктор відпрацьовують елементи танцю в залі.

На фото:  Віталій Бабенко показує елементи танго.

На фото: Дмитро та Вікторія танцюють бачату.

На фото: вивчення елементів танцю.

Video: вальс людей поважного віку під музику військового оркестру.

      Колись ми, тепер люди старшого віку, читали книги про Другу світову війну, дивилися фільми про неї, співпереживали героям, вбачаючи в них своїх батьків, дідів, бабусь, коли вони були ще молодими. Тепер ми самі у віці дідів та бабусь, але й нам доводиться жити у період, коли знову якась схиблена на імперських помислах групка людей за допомогою телебачення, ЗМІ швиденько втовкмачила в голови своїх громадян, що краще жити вони зможуть тільки після того, як знищать Україну. І більшість радо погодилась, бо війна і грабунок, виявляється, у них запрограмовано на генетичному рівні. 

     Українці, на жаль, це занадто пізно усвідомили, бо тікати від таких "братів" у напрямку цивілізованого світу потрібно було ще 35 років тому, як тільки ослабли імперські ланцюги. Що ж, ми не зуміли це зробити вчасно, а тепер за нашу дурість гинуть діти та онуки. Звісно, ми намагаємось допомагати, чим можемо, але не забуваємо й про те, що ворог перемагає не тільки тоді, коли просувається на фронті, а й у тому випадку, коли в тилу завмирає нормальне життя, коли їхні ракети й дрони змушують людей жити  у сховищах. Так, сховища потрібні, потрібно ними користуватися, але треба також не забувати про швидкоплинність буття, тобто не забувати ЖИТИ! Тому ми продовжуємо танцювати, сяк так займатися рухливими вправами, тобто вести нормальний спосіб життя, щоб бути здоровішими і не навантажувати своїх нащадків нашими негараздами зі здоров'ям. Звичайно, вік дається взнаки, так чомусь задумано Творцем, але життя триває і під час війни...

Щоденні злочини: рашисти тероризують населені пункти України

 

На фото: із одного гарного, довгого дев'ятиповерхового будинку в Києві рашистська ракета зробила два, знищивши повністю під'їзд разом з мешканцями.

На фото: із одного гарного, довгого дев'ятиповерхового будинку в Києві рашистська ракета зробила два.

Фото Віталія Носача (РБК, Україна): у цьому будинку в Києві жили мирні цивільні люди.

    Таке враження, що рашисти вдосконалюють тактики терору. Взагалі, жодним терористам, жодним сценаристам бойовиків і не снилися такі можливості та сюжети - величезна країна з чималими населенням та військом працюють на індустрію знищення, що явно підпадає під визначення геноциду, адже знищуються, стираються з поверхні землі чималі населені пункти разом з мешканцями, які не побажали покидати свої домівки. До речі, серед них можуть бути і прихильники "руzzкого міра", але терористам начхати на те, що від їхніх ракет, дронів, бомб, мін гинуть і ті, які чекали їх у якості  "визволителів", а не катів. Тобто сама ідея так званої СВО Путлера про визволення  "своїх" від "бандерівців" зазнала краху, бо гинуть однаково і патріоти України, і любителі Росії, просто останніх кількісно далеко не так багато, як мріялось у Кремлі перед війною, а після потужних бомбардувань стало ще менше.  

       Київ був пріоритетною ціллю для першого наступу, коли Путлер мав надію на "бліцкриг", що манить лаврами усіх фюрерів. Тепер він став мішенню для ракет і дронів рашистів, які розраховують на паніку у тилу українців. Дійсно, настрій у киян радісним не назвеш, але замість паніки кремлівський диктатор отримує стільки прокльонів, що мав би вже горіти в пеклі. Втім, може й смажиться там на сковорідках, але двійники-трійники поки працюють справно. Одначе міжнародна обстановка останнім часом може хитнутися так, що задіваючи Іран, похитне і його союзника Росію. 

Рашистська нечисть може залити всю Європу

 

На фото: Росія та Путін особисто відповідальні за смерті та руйнацію.

На фото: Росія несе смерть та руйнацію.

На фото: європейцям давно пора усвідомити, що значить Україна для Європи, адже ця "гребля" може не витримати.

На фото: російські "традиції".

На фото: Росія та Путін особисто відповідальні за смерті та руйнацію.

На фото: український щит потребує підсилення.

На фото: під прапор боротьби з рашизмом має стати весь світ.

На фото: Росія та Путлер особисто відповідальні за смерті та руйнацію.

       У далекому минулому, як стверджують історики, Європа переживала нашестя гуннів, монголів та інших войовничих народів, яким з тих чи інших причин хотілося захопити та поневолити побільше народів. Дуже часто на шляху тих завойовників ставали мешканці територій, що зараз йменуються Україною. А якщо пригадати дві світові війни і подивитися на карту, то стане зрозуміло, що саме українські земля та населення найбільше страждали від бойових дій, бо фронти тих воєн незмінно прокочувалися туди й назад територією України, залишаючи по собі, як і зараз, руїни та могили.

       На жаль, людство так і не стало цивілізованим, бо війна сприймається багатьма (особливо тими, кого вона не торкається своєю смертоносною тінню)  як нормальне явище типу стихійного лиха, що налетіло на сусіда, але зарадити йому нічим не можна, хіба що можна кинути якусь дещицю на допомогу. Європейці так і не усвідомили, від якого нещастя їх рятує Україна, наскільки може змінитися їхнє життя, якщо Україна не вистоїть перед навалою рашистів. Українці стоять живим щитом між сучасними варварами і Європою, але посилити цей щит своєю бронею європейські країни не поспішають, вони так і не перевели хоча б частково свою економіку на воєнні рейки, і навіть погрози Трампа зняти військовий захист з Європи не струсонув та не розбудив напівсонний ЄС. А Україна стікає кров'ю і втрачає території (Росія заздалегідь внесла до свого складу чужі землі, а світ це покірно "проковтнув"!!!), що невдовзі можуть стати реальним плацдармом для нападу на решту Європи... А США не слід забувати, що їхня Аляска відгороджена від Росії тільки вузенькою Берінговою протокою, а ці сусіди ласі до чужих багатих земель!

Сварка Зеленського і Трампа під час зустрічі у Білому домі

 

На фото: Зеленський не зміг мовчки вислуховувати вигадки Трампа про війну.

На фото: Зеленський намагався донести  Трампу правду про війну.

На фото: суперечка між українським та американським президентами почалася після несправедливих сентенцій Трампа про війну.

На фото: буде дуже сумно, коли американці запізно усвідомлять свою помилку.

Зеленський повівся на провокації. Проросійські Трамп з помічниками почали говорити абсолютно неприпустимо про війну, ставлячи агресора-рашиста в позу ображеного. Звичайно, Зеленський не витримав, чуючи такі нісенітниці. Його розвели, як лоха, змушуючи доводити, що біле - то біле, а чорне - то чорне! Трамп та його команда діють за методичками Кремля, де накопичився значний досвід провокацій, щоб зробити невинного винним. Тепер треба звертатися до конгресу, до сенаторів, до преси... І до ЄС, бо їхні кордони затріщать, якщо Україна не втримає орків. І навіть "далекі від Європи" американці (я не кажу про їхнього нинішньог президента) мають зрозуміти, що у випадку поразки України, держава-загарбник, отримавши потенціал захопленої країни, підсилиться настільки, що нависне зловісною тінню не тільки над Європою, а й над усім світом!

Рашизм переймає традиції у фашизма - готує убивць змалечку!

 

На фото: так звані "подвійні стандарти".

На фото: Путлер, як і Гітлер, знає, що "гарматне м'ясо" треба готувати заздалегідь.

На фото: традиції фашизму та рашизму рекламують професійно.

На фото: майже напевне, що він виросте готовим до вбивств та гвалтувань.

На фото: традиції фашизму та рашизму - готують "гарматне м'ясо" заздалегідь.

На фото: просто дивно, що в зубах у нього не кільце від гранати. Але щось таке самовбивче у цьому є...

На фото: традиції фашизму та рашизму - готують "гарматне м'ясо" заздалегідь.

     Вже давно підмітили, що фашизм та рашизм - близнюки-браття! Особливо це помітно у вихованні малечі: воєнізоване суспільство просто не може інакше - дітей треба привчати до того, що кругом суцільні вороги і тільки підготовка до майбутніх битв мало не з пелюшок може зберегти державу. Принцип "будуть боятися, будуть і поважати" покладено в основу пропаганди, де велич держави вимірюється кількістю та параметрами озброєння. А потім на сусідні мирні країни сунуть зомбовані змалечку цією пропагандою вбивці, грабіжники, гвалтівники у військовій формі...

Тримаймося, треба дожити до завтра! І так - щодня!

      Прекрасна пісня Сергія Жадана і Євгена Турчинова! Слухаючи її, кожен уявляє своє, часто - пережите й переболіле. І не тільки те, як "Вогонь вижирає панельні доми", і це не тільки про рідний для авторів Харків. Це про всю Україну. Вороги хочуть перетворити її в руїну. Тому щодня ми маємо повторювати, що прямо-таки мусимо дожити "до завтра", не здатися... І так - до Перемоги!

Video. Пісня "Танго Харків" Сергія Жадана і Євгена Турчинова. 

Пропонуються слова пісні та варіант акомпаніменту (акорди):

Cm

Вечір, як довгий ковток.

 D7

Скільки між нами в повітрі ниток.

 Fm                               Cm

Скільки над нами зірок у гарячому небі.

Cm

Місто птахів і пітьми.

  D7

Вогонь вижирає панельні доми.

 Fm                           Cm

Але ти вертаєшся і шепочеш вогневі.

 

    Fm               Cm

    Дотик вогню, мов дотик руки.

        D7              G7

    Все буде тепер навпаки.

 

Приспів:

     Cm             D7

    Але мені так бракує тебе,

           G7         Cm

    Так бракує тебе такої.

     Fm              D7                 G7

    Нас так багато, нас тут залишилось двоє.

 

         Cm              D7

    І це місто між нами, ламане й вічне,

    G7              G#

    Наче хребет динозавра.

      Fm                 D7                G7

    Завтра побачимось, давай доживемо до завтра.

 

Cm

Місто лежить поміж рік.

D7

Нам із тобою даровано лік

Fm                                    Cm

Темних шулік, що вгортаються в неба сувої.

 

    Cm

Але доки тебе стережу,

 D7

Смерть не заступить за нашу межу.

 Fm                                 Cm

Смерть неможлива там, де лишаються двоє.

     Fm                Cm

    Перші слова, як початок дощу.

       D7          G7

    Як я тебе відпущу?

 

Приспів:

     Cm             D7

    Але мені так бракує тебе,

           G7         Cm

    Так бракує тебе такої.

     Fm              D7                 G7

    Нас так багато, нас тут залишилось двоє.

 

         Cm              D7

    І це місто між нами, ламане й вічне,

    G7              G#

    Наче хребет динозавра.

      Fm                 D7                G7

    Завтра побачимось, давай доживемо до завтра.

 

Програш: Cm D7 G7 Cm

         Fm D7 G7

 

Приспів:

     Cm             D7

    Але мені так бракує тебе,

           G7         Cm

    Так бракує тебе такої.

     Fm              D7                 G7

    Нас так багато, нас тут залишилось двоє.

 

         Cm              D7

    І це місто між нами, ламане й вічне,

    G7              G#

    Наче хребет динозавра.

      Fm                 D7                G7

    Завтра побачимось, давай доживемо до завтра.

"

Осінь у Києві - краса, яку рашисти хочуть знищити

 

Фото Віталія Бабенка: осіннє листя у київському Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: осіннє листя у київському Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: осіннє небо.

Фото: я і осіннє листя у київському Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: осіннє листя у київському Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: осінь у Пущі-Водиці (Київ).

Фото: я і осінь у Пущі-Водиці (Київ).

Фото Віталія Бабенка: осінь у Пущі-Водиці (Київ).

Фото Віталія Бабенка: осінь у Пущі-Водиці (Київ).

      Знайшов кілька "довоєнних" світлин Гідропарку, а також Пущі-Водиці, де зараз вже так безпечно не погуляєш - у ліс заходили рашистські окупанти, коли рвалися захопити "Київ за три дні", гадаю, що й "подарунків" там лишили чимало, тікаючи звідти. Осіння краса Києва просто невимовна, а особливо виразно це відчувається тепер, під звуки війни: виття сирен, гул "шахедів" та ракет, черги зенітних гармат і кулеметів, вибухи... Згадуються мальовничі лісові стежинки, озера, що віддзеркалюють мирні небеса і спокійний тоді ліс. Ностальгія... Звичайно, і зараз вдається погуляти парками Києва, але тривожний щем у душі не дає навіть на короткий час відволіктися від гірких дум, що породжують іще більшу ненависть до рашистів, які щодня не тільки віднімають життя у людей, інших живих істот, а й нищать природну красу...