Путлер - "Багатоликий Янус" рашистів

 

На фото: пропоную того, що ліворуч називати Путін, а того, який праворуч - Путлер.

На фото: досить легко визначити, де є Путін, а де - Путлер.

На фото: Колись Путін був самим собою.

На фото: Колись Путін був самим собою.

На фото: Колись Путін був самим собою.

На фото: Путін і Путлер - легко відрізнити.

На фото: Путін і Путлер - легко відрізнити.

         У римській міфології дволикий Янус був богом часу, початку й кінця. Два його обличчя дивилися у різні боки - молоде намагалося зазирнути у майбутнє, а старе, навпаки, кидало погляд у минуле...

          Але навіть такі передбачливі римляни не могли уявити, що хтось може бути настільки багатоликим, що заплутає цим цілий світ! А от у Російській псевдоФедерації усе може бути - вони створили собі нового "бога", над їхнім президентом час взагалі не має влади. Та найголовніше, що він сам має владу, перетворивши громадян своєї країни у маріонеток, яких навіть не за ниточки смикає, а одним словом відправляє на смерть, обіцяючи при цьому кожному рай! А що вони перед тим вбивали, руйнували, грабували, гвалтували, значення, начебто, не має. Багатоликий "бог" рашистів їм усе прощає наперед.

          Проте найцікавіше те, чому у час технологій з розпізнавання ДНК, чому в еру телебачення, фото, відео,  Інтернету можна дурити не тільки свій зомбований народ, але й цілий світ підбором якихось двійників, що інколи досить далеченькі від оригіналу за подобою?

           Особисто я гадаю, що справжній Путін вже давно в могилі (приблизно з того часу, коли було заявлено про розлучення).  І правлять рашистами якісь істоти, яким вдалося посадити на трон "вічного" Путіна...

Водохреща - купання "за новим стилем"

 

Фото Віталія Бабенка: у святій дніпровській воді в Києві на день Водохреща найбільше було... качок.

Фото Віталія Бабенка: у святій дніпровській воді в Києві на день Водохреща найбільше було... качок.

Фото Віталія Бабенка: дехто все ж купався у святій дніпровській воді в Києві на день Водохреща.

Фото Віталія Бабенка: самотній селезень у святій дніпровській воді в Києві на день Водохреща.

Сьогодні в Києві не було так людно на берегах водойм, як раніше - небезпечно зараз збиратися великими групами, якась сволота може й підвести під удар рашистів. Та й до цієї дати ще не звикли, щоб святкувати Водохреща...

І льоду не було, як інколи бувало, коли черги до ополонок стояли.

Неозорі степи Лівобережжя Херсонщини плюндрують окупанти

 

Фото Віталія Бабенка: туманний ранок над однією з дніпровських проток на Лівобережжі Херсонщини.

На фото: стою буквально на солі, яку винесли на цей берег води Сивашу.

Фото Віталія Бабенка: напівдикі віслючки пасуться невеличкими групами  у степу біля вітрової станції на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: напівдикі віслючки пасуться невеличкими групами у степу біля вітрової станції на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: навіть на автомобілі туди важкувато дістатися. У степу біля вітрової станції на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: човники на одній із проток біля села Кринки на Херсанщині.

Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки на Херсанщині.

Фото Віталія Бабенка: пляж біля села Стара Збур'ївка на Херсонщині.

Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки на Херсанщині на заході сонця.

Фото Віталія Бабенка: захід сонця над Підстепним лиманом біля села Кринки на Херсанщині.

         Продовжую свої фоторепортажі про ті краї, що зараз перебувають в окупації, за які так мужньо б'ються наші воїни, перебуваючи, практично, у тилу ворога, нелюдськими зусиллями тримаючи захоплені плацдарми. Колись я взагалі хотів туди перебратися із Києва, бо манили мене ті неозорі степи, вітер з Чорного та Азовського морів, який, пролітаючи над цим знаним в історії краєм, ніс і запахи степових трав, і саму давнину, манили і піски, і води Дніпра та насичені життям плавні, де можна було з туманного ранку до заходу сонця коливатися у човні на хвилях широченних лиманів. 

        Одного разу почув про озеро з рожевою водою. Виявилося, що є і озеро, і легенда про його виникнення (начебто утворилося воно після падіння там, на краю болотистого Сивашу, військового літака). Щоправда, з'ясувалося, що краще їздити на пару кілометрів далі, де вже відкритий Сиваш з того боку забарвлений у густо-рожевий колір зі щільністю води, більшою ніж у знаному Мертвому морі, з дном та берегами із солі. Може в мені загарала чумацька кров - привіз тієї солі у Київ. А ще й чорнющої, маслянистої, "жирної" багнюки, якою намазувався там досхочу. А також синьої глини, що є в деяких місцях "сусідкою" тієї лікувальної речовини, тому, мабуть, і сама стала лікувальною. 

      Спеку там було б важко витримати, якби не... вітер, що несеться інколи із страшною силою (під час раптових грозових шквалів), а в погожі дні дме собі постійно і досить потужно десь від моря, крутячи, між іншим, вітряки, які недаремно там поставили. Та й сонячні електростанції саме там можуть брати максимум енергії від нашого світила.

      Жаль, що війна знищить там усі невеликі і нечисленні ліси та численні (часто - горіхові!) лісосмуги. Взагалі, мені важко уявити, як будуть повертати до життя той край після деокупації, адже ті мінні поля, те жахливе "залізяччя", що насичує родючу землю нині будуть ще довго створювати людям проблеми. Але головне - вигнати ворога з тих територій, головне - перемогти! Слава Україні! Слава героям!

Мирне й багате життя села Кринки залишилося у спогадах

 

Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - гілки ламаються від плодів.

Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - гілки ламаються від плодів.

Фото Віталія Бабенка: дачники з Нової Каховки збирали гарні врожаї біля села Кринки.

Фото Віталія Бабенка: однією поплавковою вудкою за три-чотири години можна насмикати в лимані з десяток кілограмів риби.

Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - навколо усіх будинків звисають виноградні грона.

Фото Віталія Бабенка: гуси на крайній вулиці  села Кринки відчували себе вільними, поки не прийшли окупанти.

Фото Віталія Бабенка: у селі Кринки коней та корів не охороняли.

Фото Віталія Бабенка: корови у річці Кринка рятуються від 40-градусної спеки.

Фото Віталія Бабенка: корови біля села Кринки ще не знають, що їх втоплять хвилі Каховського моря після підриву рашистами дамби.

Фото Віталія Бабенка: місток через річку Кринка, що тече паралельно лівому берегу Дніпра повз село Кринки.

Фото Віталія Бабенка: пляж на річці Конка (в неї впадає р. Кринка) біля села Козачі лагері. Там зараз ідуть бої за плацдарм.

Фото Віталія Бабенка: риболовля неподалік села Кринки.

Фото Віталія Бабенка: мирне співіснування кота і собаки у селі Кринки - такого рашистам не зрозуміти. 

Фото Віталія Бабенка: а оце "руzzкій мір"  на околиці села Кринки, де зараз наші герої ведуть бої за визволення Херсонщини.

     Рашисти заздрісні, але їх важко у цьому звинувачувати - їм є кому заздрити і є усі підстави для заздрості. Майже усі їхні сусіди живуть краще. Не будемо порівнювати статки - у "ерефії", загалом, багатств вистачає, але ними користуються тільки відносно невеликі групи осіб, яким вдається присмоктатись до цих скарбів. І хоч московити хваляться своєю культурою, навряд чи багато з них зможуть пригадати, хто і де написав слова, що характеризували й характеризують стан отієї непізнаної їхньої душі:  

............ умел судить о том,
Как государство богатеет,
И чем живет, и почему
Не нужно золота ему,
Когда простой продукт имеет.
Отец понять его не мог
И земли отдавал в залог.

       Оцей "отец" дуже схожий на Путлера та інших правителів рашистів - їхню країну вже давно називають бензоколонкою, сировинним придатком, а останніми роками вони і землю віддають Китаю у користування - з усіма багатствами. Вторгнення в Україну стало для завойовників потрясінням - вони, як голодні на їжу, кинулися "експроприйовувати" унітази, пральні машинки, холодильники, мобільні телефони, телевізори та інші цінні для російської глибинки речі. І з патологічною жорстокістю почали руйнувати, знищувати те, що не зможуть вивезти, відправити очікуючим дружинам та матерям, які давали їм настанови, що саме забирати "у хохлов". 

       Московити за кілька століть свого схожого на деградацію "розвитку" так і не змогли зрозуміти, що мирна праця, отой "простой продукт", можуть принести набагато більше багатств, ніж загарбницька війна. І їхнім зомбованим і деградованим від століть рабства та пияцтва розумом ніколи не зрозуміти, що Україну, таку прекрасну й багату, вільні люди захищатимуть доти, поки не переможуть.

Слава Україні! Слава героям!

       

Київ не просто виживає, він живе!

Фото Віталія Бабенка: картина з виставки художників представляє типовий пейзаж Півдня України. Зараз там ідуть запеклі бої.

Фото Віталія Бабенка: танок на сцені під час Фестивалю етнічних колективів.

Фото Віталія Бабенка: на сцені під час Фестивалю етнічних колективів представники танцювального єврейського колективу "Халом".

Video Віталія Бабенка: полонез представляє танцювальний колектив польської громади Києва.

Фото Віталія Бабенка: картина із зображенням соняшників з виставки художників представляє типовий пейзаж Півдня України. Зараз там ідуть запеклі бої.

Фото Віталія Бабенка: картина з виставки художників представляє типовий пейзаж Півдня України. 

Фото Віталія Бабенка: картина з виставки художників.

        Ті кияни, які не покинули Київ під час війни або повернулися до нього після перемог ЗСУ під Києвом, намагаються жити "довоєнним" життям, хоча рашисти постійно нагадують про різницю між минулим та сьогоденням, запускаючи по Києву ракети й дрони. Поки що ППО та ПРО працюють "на ура", збиваючи більшість цілей на підльоті до столиці. Тому в метро вже не живуть, наприклад, з дітьми, як було у лютому-квітні 2022 року, але мешканці намагаються заходити у сховища під час тривог. Втім, проблем із цими необхідними спорудами, як і раніше, вистачає. Проте життя продовжується, у Києві відбуваються і заходи в царині культури. Наприклад, нещодавно відбувся фестиваль етнічних колективів, де співали й танцювали представники різних національних громад Києва - глядачі нагороджували їх заслуженими оплесками.

       А буквально кілька днів тому я відвідав прекрасну виставку художників, де у кількох залах були представлені картини митців України різного віку, у різних техніках, але їх об'єднувало намагання показати усьому світу, що українців не скорити, що військовий дух наших воїнів опирається на надійний фундамент тилу, а дух творчісті може бути проявлений не тільки у створенні дронів та інших видів озброєнь, але й у віковічному прагненні людей до прекрасного.  

На Лівобережжі Херсонщини йдуть бої за плацдарми

 

Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки - його довелося форсувати нашим бійцям. Як і Дніпро, що ген під тими хмарами на горизонті!..

Фото Віталія Бабенка: глибока протока з Дніпра у Казначейський лиман (між населеними пунктами Кринки та Корсунка)...

Фото Віталія Бабенка: болотистий Підстепний лиман біля села Кринки - його довелося форсувати нашим бійцям. 

Фото Віталія Бабенка: одна з проток біля села Кринки (10 -12 м глибиною!) - можливо, тумани допомогли їх форсувати нашим бійцям. 

Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки - ось таке болото довелося форсувати нашим бійцям. Як і глибоченний там Дніпро!..

Фото Віталія Бабенка: човен на Підстепному лимані біля села Кринки - його довелося форсувати нашим бійцям. Як і Дніпро, що десь там за деревами на горизонті!..

Фото Віталія Бабенка: протока у Підстепний лиман біля села Кринки - ось таке довелося форсувати нашим бійцям. 

Фото Віталія Бабенка: річка Кринка тече паралельно Дніпру біля села Кринки - її теж  довелося форсувати нашим бійцям, інакше ніяк не захопити плацдарм. 

Фото Віталія Бабенка: Казначейський лиман біля села Кринки (будинки - дачі за кілька сот метрів від села) - його, мабуть, також  довелося форсувати нашим бійцям.  

Фото Віталія Бабенка: дачне подвір'я біля села Кринки.

Фото Віталія Бабенка: гадаю, люди довго не робитимуть флюгери у вигляді літаків.

Фото Віталія Бабенка: дача біля села Кринки - так було, поки не прийшли рашисти.

Фото Віталія Бабенка: отак стало після приходу рашистів-"визволителів", с. Кринки на Херсонщині...

Фото Віталія Бабенка: бліндаж рашистів на березі Підстепного лиману біля села Кринки після потопу.

     Село Кринки зараз "на слуху" - десант намагається утримати й розширити плацдарм біля нього. Тому я, маючи деякі світлини звідти ще з мирних у тих краях часів, вирішив поділитися інформацією про умови, в яких щодобово вершать подвиги наші звитяжці.     

      Воїни ЗСУ захопили кілька плацдармів на лівому березі Дніпра у Херсонській області. Але щоб просто дістатися з правого берега на лівий, не користуючись мостами,  навіть у мирні часи, треба було докласти чимало зусиль - крім глибоченного і широкого в нижній течії Дніпра, потрібно форсувати болотисті, але неозорі лимани, затоки й протоки, причому із рослинності там тільки очерет та рогоз і кущі, лише десь на острівцях та берегах групи дерев. Рашисти вибудували лінію оборони та замінували узбережжя, проте потоп після підриву дамби Каховської ГЕС солідно попсував їхні бліндажі.

       Зараз біля села Кринки (20-25 км від Нової Каховки вниз за течією Дніпра) точаться жорстокі бої. Я навіть уявляти це не можу: так сумно стає, коли думаєш, наскільки важко там нашим героям. Знаючи ті місця, я чітко знаю умови, в яких вони ведуть нерівну боротьбу - туди дуже важко доставляти боєприпаси, спорядження, харчі... Наприклад, щоб дістатися Кринків від правобережного села Львово, потрібно переплисти Дніпро, знайти протоки у величезні Казначейський або Фролівський лиман, потім знайти протоку у Підстепний лиман (звивисту, з болотно-кам'янистим дном, потужною течією), переплисти лиман і дістатися с. Кринки. Є й інші варіанти, але у будь-якому випадку постачання  - непроста справа. Будемо сподіватися, що командування все продумало, але так хочеться, щоб якнайскоріше у нас з'явилася потужна авіація, щоб артилерія та РСЗВ разом з дронами посилювали обстріли позицій ворогів на Лівобережжі, щоб, нарешті, туди змогли переправити броньовану техніку на допомогу захисникам плацдармів... Молімося за них!

Аргентинське танго - пристрасть у танці

На фото: танго.

 

 VIDEO: Танго танцюють Alexandra Baldaque & Fernando Jorge.

          Танці, мабуть, вигадують люди, у котрих музика викликає бажання втілити звуки у видимі фігури. Коли, наприклад,  пара танцює танго, рухаючись за течією мелодії, голосу, то здається, що музику творить саме ця пара, начебто саме за їхнім велінням то пришвидшується, то уповільнюється темп, неначе вони управляють голосом, диригують музикантами...  І аргентинське танго якраз той танок, у якому виразно можна "побачити" музику!