Фото Віталія Бабенка: картина з виставки художників представляє типовий пейзаж Півдня України.
Фото Віталія Бабенка: картина з виставки художників.
Ті кияни, які не покинули Київ під час війни або повернулися до нього після перемог ЗСУ під Києвом, намагаються жити "довоєнним" життям, хоча рашисти постійно нагадують про різницю між минулим та сьогоденням, запускаючи по Києву ракети й дрони. Поки що ППО та ПРО працюють "на ура", збиваючи більшість цілей на підльоті до столиці. Тому в метро вже не живуть, наприклад, з дітьми, як було у лютому-квітні 2022 року, але мешканці намагаються заходити у сховища під час тривог. Втім, проблем із цими необхідними спорудами, як і раніше, вистачає. Проте життя продовжується, у Києві відбуваються і заходи в царині культури. Наприклад, нещодавно відбувся фестиваль етнічних колективів, де співали й танцювали представники різних національних громад Києва - глядачі нагороджували їх заслуженими оплесками.
А буквально кілька днів тому я відвідав прекрасну виставку художників, де у кількох залах були представлені картини митців України різного віку, у різних техніках, але їх об'єднувало намагання показати усьому світу, що українців не скорити, що військовий дух наших воїнів опирається на надійний фундамент тилу, а дух творчісті може бути проявлений не тільки у створенні дронів та інших видів озброєнь, але й у віковічному прагненні людей до прекрасного.
Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки - його довелося форсувати нашим бійцям. Як і Дніпро, що ген під тими хмарами на горизонті!..
Фото Віталія Бабенка: глибока протока з Дніпра у Казначейський лиман (між населеними пунктами Кринки та Корсунка)...
Фото Віталія Бабенка: болотистий Підстепний лиман біля села Кринки - його довелося форсувати нашим бійцям.
Фото Віталія Бабенка: одна з проток біля села Кринки (10 -12 м глибиною!) - можливо, тумани допомогли їх форсувати нашим бійцям.
Фото Віталія Бабенка: Підстепний лиман біля села Кринки - ось таке болото довелося форсувати нашим бійцям. Як і глибоченний там Дніпро!..
Фото Віталія Бабенка: човен на Підстепному лимані біля села Кринки - його довелося форсувати нашим бійцям. Як і Дніпро, що десь там за деревами на горизонті!..
Фото Віталія Бабенка: протока у Підстепний лиман біля села Кринки - ось таке довелося форсувати нашим бійцям.
Фото Віталія Бабенка: річка Кринка тече паралельно Дніпру біля села Кринки - її теж довелося форсувати нашим бійцям, інакше ніяк не захопити плацдарм.
Фото Віталія Бабенка: Казначейський лиман біля села Кринки (будинки - дачі за кілька сот метрів від села) - його, мабуть, також довелося форсувати нашим бійцям.
Фото Віталія Бабенка: дачне подвір'я біля села Кринки.
Фото Віталія Бабенка: гадаю, люди довго не робитимуть флюгери у вигляді літаків.
Фото Віталія Бабенка: дача біля села Кринки - так було, поки не прийшли рашисти.
Фото Віталія Бабенка: бліндаж рашистів на березі Підстепного лиману біля села Кринки після потопу.
Село Кринки зараз "на слуху" - десант намагається утримати й розширити плацдарм біля нього. Тому я, маючи деякі світлини звідти ще з мирних у тих краях часів, вирішив поділитися інформацією про умови, в яких щодобово вершать подвиги наші звитяжці.
Воїни ЗСУ захопили кілька плацдармів на лівому березі Дніпра у Херсонській області. Але щоб просто дістатися з правого берега на лівий, не користуючись мостами, навіть у мирні часи, треба було докласти чимало зусиль - крім глибоченного і широкого в нижній течії Дніпра, потрібно форсувати болотисті, але неозорі лимани, затоки й протоки, причому із рослинності там тільки очерет та рогоз і кущі, лише десь на острівцях та берегах групи дерев. Рашисти вибудували лінію оборони та замінували узбережжя, проте потоп після підриву дамби Каховської ГЕС солідно попсував їхні бліндажі.
Зараз біля села Кринки (20-25 км від Нової Каховки вниз за течією Дніпра) точаться жорстокі бої. Я навіть уявляти це не можу: так сумно стає, коли думаєш, наскільки важко там нашим героям. Знаючи ті місця, я чітко знаю умови, в яких вони ведуть нерівну боротьбу - туди дуже важко доставляти боєприпаси, спорядження, харчі... Наприклад, щоб дістатися Кринків від правобережного села Львово, потрібно переплисти Дніпро, знайти протоки у величезні Казначейський або Фролівський лиман, потім знайти протоку у Підстепний лиман (звивисту, з болотно-кам'янистим дном, потужною течією), переплисти лиман і дістатися с. Кринки. Є й інші варіанти, але у будь-якому випадку постачання - непроста справа. Будемо сподіватися, що командування все продумало, але так хочеться, щоб якнайскоріше у нас з'явилася потужна авіація, щоб артилерія та РСЗВ разом з дронами посилювали обстріли позицій ворогів на Лівобережжі, щоб, нарешті, туди змогли переправити броньовану техніку на допомогу захисникам плацдармів... Молімося за них!
Танці, мабуть, вигадують люди, у котрих музика викликає бажання втілити звуки у видимі фігури. Коли, наприклад, пара танцює танго, рухаючись за течією мелодії, голосу, то здається, що музику творить саме ця пара, начебто саме за їхнім велінням то пришвидшується, то уповільнюється темп, неначе вони управляють голосом, диригують музикантами... І аргентинське танго якраз той танок, у якому виразно можна "побачити" музику!
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Фото Віталія Бабенка: звалище автомобілів (Київська обл. м. Ірпінь).
Ірпінь, Буча, Гостомель, Мощун, Вишгород із самого початку нападу рашистів 24 лютого 2022 року на Україну були "на слуху" - через ці населені пункти ворог рвався до Києва, залишалося подекуди менше десятка кілометрів, мешканці Ново-Біличів, Святошиного, Берковців, Виноградаря, Оболоні виразно чули звуки боїв, на ці райони накочувалися диверсійно-розвідувальні групи, стрілянина інколи велася під вікнами киян...
Раптовий напад колишніх "братів" змусив багатьох кидати свої домівки, майно, щоб вирушити світ за очі, подалі від війни. Дехто намагався евакуюватися на власному транспорті, але проблеми з пальним та заторами, підірваними мостами вносили свої корективи. Як би там не було, автомобільне звалище в Ірпені, що виникло в результаті боїв у цьому багатостраждальному населеному пункті, вражає. Символічно й те, що місце для нього знайшли... біля міського цвинтаря! Автівки не були під водою, як це сталося після підриву греблі на Херсонщині, навпаки - більшість з них горіли, саме тому понівечені машини швидко поіржавіли, хоча й починають набирати рис музею війни під відкритим небом - їх розмальовують, на них з'являються надписи, вони змушують задумуватися і про долі тих людей, які були водіями та пасажирами цих автівок...
Сара Педді Джонс виховала чотирьох дітей, стала фіналісткою шоу «Британія шукає таланти», об'їхала півсвіту з виступами. Вона втілила свою мрію в життя аж у 70 років, коли почала займатися... танцями! Щоправда, вона займалася танцями ще в юності, але після того, як вийшла заміж, практично відійшла від світу танців. Проте коли овдовіла (у 2003 р.), вирішила заповнити порожнечу життя своїм колишнім захопленням. Так вона стала ученицею в танцювальній академії Ніко Еспіноси, який вчив її танцювати фламенко й сальсу, а потім, оцінивши можливості учениці, запропонував їй виступати разом. Вони виграли іспанське шоу талантів - Tú Sí Que Vales. А у свої 80 років Сара Джонс стала відомою усьому світу завдяки участі у конкурсі танців на британському телебаченні.
Після підриву греблі Каховської ГЕС навіть любителям "руZZкого міра" в Україні стало зрозуміло, що ведеться війна на винищення, що рашистам потрібно просто очистити території від усього живого, щоб колись потихеньку почати якось брати звідти те, що вони можуть дати. Зазвичай такі плани закінчуються довгим запустінням земель, якими пройшлися брудні й смердючі ноги "бравих" російських вояків.
Колись я любив проводити відпустку в дніпровських плавнях - там, де нижче Нової Каховки починаються казкові "рибні" місця, де зграї птахів у незліченних протоках навіть не думають лякатися рибалок, які чалапають на веслах між островами, вибираючи собі тихесеньку заводь.
У цей земний рай рашисти принесли війну - заміновані поля та узбережжя, пориті окопами та бліндажами береги, понівечені вибухами заповідні куточки, спиляні, порубані рідкісні у степових краях лісові масивчики... А ще - штучно створений потоп - дачі між Корсункою та Кринками (як і ці нещасні населені пункти) були затоплені майже ДЕСЯТИМЕТРОВОЮ товщею води, над водою ледь стриміли дахи найвищих будівель та крони дерев. До речі, майже усі дерева, крім вологолюбних верболозів, повсихили від нестачі кисню, надовго залиті водою. Навіть трава не змогла зазеленіти, і після потопу виглядала посеред літа пожухлою, як восени! Люди - у відчаї, бо за час залиття високою водою втратили усе - і домашніх тварин, і майно, а інколи і самі будівлі, що почали розвалюватися. Рашистів проклинають так, що їм поколіннями ті прокльони "гикатимуться". І усі очікують на визволення...
19 лютого 2022 року стало історичним моментом в новітній історії України. Президент Володимир Зеленський у Мюнхені сказав саме те, що Україна давно хотіла почути. Усі втомилися від цієї нестерпної похоронної ходи... Ці глухе виття з бубнами, ці урочисті похоронні промови до чергових ювілейних боїв під Крутами, після яких чиновники йдуть до найближчого дорогого шинку на Чернігівській колії і, напевне, балакають про те, що і як ще вкрасти з держбюджету. І так 30 років.
Насправді ми мали ілюзію державності з ілюзією гарантій безпеки від наших «стратегічних партнерів», ілюзією зовнішньої політики, ілюзією збройних сил, освіти, охорони здоров’я... Мюнхенська промова Зеленського проводить межу між реальністю та тією вигадкою, що не дозволяє реалістично поглянути на себе та свої можливості. Тому для України вона історична. Виступ Зеленського підриває симулякр державності, коли ми відігравали роль, яка нам була призначена. Адже США і Росія нав’язали нам здачу ядерної зброї в 1994 році в обмін на фіктивні гарантії разом з іншими учасниками Будапештського меморандуму. Суть меседжу Зеленського не в тому, що Україна поверне ядерну зброю. Звичайно, ні. Це нереально. Принаймні на цьому етапі. Суть у тому, що Україна вимагає від усіх ключових гравців дати конкретну та чітку відповідь, як вони дивляться на нас. Ви кажете, що нам місце в НАТО чи ЄС. Коли ми його отримаємо? Чи немає відповіді на це питання? А коли воно з'явиться? Чи немає відповіді на це питання? А яка у вас відповідь? Ви хочете, щоб Україна виконувала Мінські домовленості? І які гарантії ви дасте, якщо вони будуть реалізовані, щоб Путін не вимагав нових поступок? Ой, ви не готові дати гарантії? Тоді Україна має повне право проводити таку внутрішню та зовнішню політику, яка гарантує її виживання. У цьому випадку США і Європа не мають права вимагати від нас поводження, яке їм підходить. Наче ми маємо перспективу членства в НАТО чи ЄС, але водночас у Вашингтоні, Берліні чи Парижі на нас дивляться так, ніби ми вже входимо в зону російського впливу. «Виконайте Мінськ-2», - кажуть. А навіщо нам його виконувати, якщо це ставить крапку на нашій державності? Чи варто робити харакірі, щоб ми могли померти тихо й навіть безболісно, щоб хтось у Вашингтоні, Берліні чи Парижі не втратив апетит?
Україна точно не збирається робити харакірі. Тому Зеленський поставив питання про впевненість і чесність наших західних союзників щодо геополітичного статусу України. Саме невизначеність сьогодні вбиває Україну, бо в різних соціальних групах нашої нації вона породжує очікування, для яких немає підстав.У Мюнхені Зеленський вимагав відповідей на принципово важливі питання, щоб розвінчати ілюзії. Україні не потрібні балачки, що вона має перспективу членства в НАТО, коли тут і зараз НАТО не готове брати участь у порятунку України. Який сенс гіпотетичного членства України в НАТО через 20 років, якщо Путіну вдасться знищити Україну у найближчі кілька днів? Україна вже 8 років зазнає конкретних людських, економічних і територіальних втрат заради ідеї бути рівноправним членом західного світу. Однак беззуба відповідь Заходу на погрози Путіна ставить під сумнів раціональність цих втрат. Більше того, наскільки цінності Заходу дійсно правдиві? Чи є Захід тим, за кого себе видає? Це аж ніяк не риторичне питання. У цій ситуації Україна, перед обличчям конкретних і надзвичайно небезпечних загроз з боку Путіна, зобов’язана демонтувати конструкції, які послаблюють її позиції, роблять її залежною та дозволяють нею маніпулювати як Росії, так і Західу. У цьому суть виступу Зеленського в Мюнхені.
Це відкриває нам вихід за межі галюцинацій і фантазій входження до світу, якого немає в реальності, і відкриває шлях до світу, де ми насправді живемо і який потрібно змінити, щоб він став чеснішим і безпечнішим. Тому, коли посол Німеччини в Україні каже, що Будапештський меморандум не містить юридичних зобов’язань, то Україна має повне право сказати: «Добре, якщо так, то ми маємо право вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, і ми радитемо це ж усім державам, які вважають, що гарантії безпеки від ядерних держав щось реально означають. Тепер Україна може чітко сказати, що ядерні держави не дають вам жодних гарантій безпеки». Як тобі цей світ, Ілоне Маск? Чи стане легше Україні від цього? Ні. Але тепер ми твердо знаємо, що наше майбутнє повністю і повністю залежить від нас. Тільки від нас. І ми повинні діяти відповідно.
Так, Україні буде дуже важко. Як важко було Ізраїлю в 1948 р. Або Туреччині 1922 р. після того, як був укладений Севрський мирний договір 1920 р., і країна була просто розчленована, виходячи з інтересів переможців у Першій світовій війні – країн Антанти. І, тим не менш, і Ізраїль, і Туреччина, які розуміли, що виживання – це порятунок рук самих потопаючих, витримали важку боротьбу і сьогодні досить процвітають.
Таким чином, тільки українці можуть гарантувати майбутнє України. Якщо наші люди хочуть вижити, то вони повинні відкинути всі настрої щодо того, що наші дії можуть комусь не сподобатися, когось роздратувати чи навіть обурити. Протягом останніх 8 років Україна намагалася не бентежити наших західних союзників. Проте наша скромність і бажання завжди дивитися в уста західним демократам, які ось-ось проголосять якусь радісну новину, не виправдалися. Усі зусилля України бути зручними для США та Європи закінчилися тим, що 150-тисячна армія Путіна сьогодні стоїть біля наших кордонів, загрожуючи широкомасштабним вторгненням в Україну. Дива не буде. Ви повинні прийняти це і жити з цим.
Що нам потрібно від Заходу в цій ситуації? Максимально можлива допомога. Жодних розмов про перспективи членства в НАТО чи ЄС. Захід має чітко відповісти, чи вважає Україну частиною свого світу. Ця відповідь буде уважно вивчена на Тайвані, у Східній та Центральній Європі, Фінляндії, Центральній Азії, Південно-Східній Азії та на Близькому Сході. Тому що позиція Заходу щодо України виправить позицію союзників США та західних країн у Європі на всіх ключових геополітичних майданчиках, де Захід має конфлікт інтересів із Китаєм та Росією. Зрештою, саме Китай і Росія сповнені рішучості переглянути баланс сил, встановлений у Ялті та Потсдамі в 1945 році. Коли Пекін визнаЄ право Аргентини на Фолклендські острови, він стверджує, що впливає на геополітичне розташування в Південній Америці за рахунок Великобританії та США. Путін робить те ж саме, коли вимагає від США повернутися до рівня співвідношення сил в Європі у 1997 році.
Тому міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок була абсолютно права, коли сказала, що українська криза – це, по суті, російська криза. Це криза демонтажу та переформатування глобальної архітектури безпеки, яка склалася після «кінця історії Фукуями». Путіну не потрібні Євросоюз, НАТО та інші «релікти» ялтинсько-потсдамської системи. Йому потрібен "концерт" великих держав, де Росія буде рівноправним партнером. Цей "концерт" великих держав вирішить усі світові проблеми за рахунок малих і середніх держав. Як би потенційно виглядав такий світ? Подивіться на карту світу та Європи 1914 року перед смертельним пострілом Гаврила Принципа в Сараєво. Це світ імперій. І Путін пропонує повернутися до епохи імперіалістичної політики.
Тому виступ Зеленського не про повернення Україною ядерної зброї. Йдеться про адекватність не лише України, а й США та Європи. Необхідність раціонально дивитися правді в очі, щоб усвідомити тягар відповідальності на тлі посилення влади та амбіцій самодержавної влади. Джозеф Байден постійно говорить про світ демократії на відміну від світу автократії. Отже, сучасний світ демократій гине через дитячий страх перед драматичними змінами у світі, які змінять баланс сил не на їхню користь. Рівно 50 років тому президент США Ніксон зробив радикальний крок – уклав угоду з Китаєм проти СРСР. Цей союз послабив позиції СРСР і змусив його спрямувати свої величезні ресурси на оборону Далекого Сходу та Сибіру. Сьогодні Москва і Пекін уклали угоду проти Вашингтона, подібно до того, як Сталін і Гітлер уклали пакт Молотова-Ріббентропа за рахунок Польщі та інших східноєвропейських країн у 1939 році. Сьогодні західні лідери також сподіваються відкласти жахливий фінал. Але в обмін вони ризикують отримати нескінченний жах. Сьогодні Заходу потрібен новий Черчілль, а не інший Чемберлен.
У цій ситуації 19 лютого Зеленський підняв ставки, і цей крок гідний поваги. У Мюнхені Зеленський проклав шлях до українського реалізму. А український реалізм відкриває шлях до Третьої Української Республіки. До загального ментального простору, про який говорив філософ Сергій Дацюк. Від мюнхенської промови Зеленського залишилося лише кілька кроків до того моменту, коли українці почнуть дивитися на світ і на себе із загальнозрозумілих ситуацій у загальній системі координат... Так, ми заплатимо за це високу ціну. Так, ми можемо втратити більше території та людей. Однак повторю ідею, яку я висловив у жовтні 2013 року – Україна займе саме ту територію, яка відповідає її рівню соціальної організації. Наші сьогоднішні втрати безпосередньо пов’язані з нашою слабкою організованістю та небажанням дивитися правді в очі. Пора це зробити! Тепер карти розкрито. І все, що потрібно, щоб рухатися далі, — це йти в рамках нового українського реалізму.
Ось справжня суть виступу Зеленського в Мюнхені, а не смішна фантазія про ядерну зброю, про яку багато говорять. Йдеться про дорослішання та прийняття тягарів дорослого життя. Злий геній Путіна не залишає нам інших варіантів. Ми повинні прийняти цей виклик і дати нашу власну, важко здобуту в муках відповідь. Як сказав мені Давид Сакварелідзе, чим менше ми залишаємо місця для ілюзорних і віртуальних обставин, через які Україна не може стати прогресивною державою, тим швидше ми будемо рухатися вперед. Хай буде так.
.jpg)
