Квікстеп (швидкий фокстрот) - основні фігури танцю

 

На фото: динамічний танець квікстеп.

Video. Основні фігури квікстепу. Прекрасний урок.

       "Класичний" швидкий фокстрот досить важко танцювати в натовпі, та й фігури в ньому, часом, важкуваті для непосвячених, не кажучи вже про їхнє поєднання в різних варіаціях. Тому нікому не заборонено на танцмайданчиках танцювати фокстрот майже на місці, як танго, скажімо, але в швидшому темпі. Так з'явився "народний" ( "social") фокстрот, який теж має "право на життя". Однак ніколи не буде зайвим вивчити кілька фігур квікстепа, щоб отримати задоволення від їхнього виконання і "блиснути" перед тими, які не встигли або полінувалися їх вивчити. Викладений тут відеоурок допоможе освоїти ази популярного танцю, причому займатися ним можуть люди будь-якого віку - досить вивчити з партнером кілька нескладних фігур типу "четвертні", "шассе", "півот" і т. ін.

Тенісні столи та корти в київському Гідропарку занедбані

Фото Віталія Бабенка: столи для настільного тенісу в столичному Гідропарку закриті для вільного доступу.

Фото Віталія Бабенка: "Прейскурант цін" просто вражає, але найцікавіше те, що хтось, не криючись, приватно заробляє на комунальній власності.

Фото Віталія Бабенка: навіть через огорожу видно, наскільки занедбана спортивна інфраструктура в столичному Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: навіть через огорожу видно, наскільки занедбані тенісні столи в київському Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: столи для ветеранів (про що свідчить спеціальна табличка) в столичному Гідропарку безплатні, але влітку вони зайняті зранку до вечора.

Фото Віталія Бабенка: навіть через огорожу видно, наскільки занедбана спортивна інфраструктура в столичному Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: поряд з тенісними столами в столичному Гідропарку хтось вже готує будівельний майданчик... 

Фото Віталія Бабенка: танцювальний майданчик "Життєлюб" у столичному Гідропарку.

Фото Віталія Бабенка: танцювальні заняття узимку в столичному Гідропарку.

       Коли Київ очолив "спортивний" мер Віталій Кличко, то у багатьох були сподівання, що столиця України також стане спортивною, тим більше, що для цього є усі передумови. Наприклад, Гідропарк самою природою створено для зручного розташування там спортивних споруд. Але, на жаль, дуже великі площі у Гідропарку займають споруди "протилежного" призначення - ресторанчики, "генделики" та інші заклади, де основним товаром є алкоголь. Деякі з них мають взагалі якийсь дивний, закритий режим роботи, вони відгороджуються парканами, інколи навіть не пускають "сторонніх", перегороджують комунальні пляжі... Але найголовніше - занепадає, а не розвивається спортивна інфраструктура. Щоправда, до "Євро-2012" були побудовані футбольні майданчики, потім ще добудували невеликі штучні поля, які здають в оренду бажаючим грати не на піску або в грязюці. Але це, практично, все, бо, наприклад, пляжний волейбол тримається "на плечах" ентузіастів, які влаштовують змагання і тренування буквально серед пляжників (хоча є парочка "закритих" майданчиків - очевидно, вже приватних). Те ж саме стосується і тренажерів для любителів "залізної гри" - вони воліють, щоб їх не зачіпали і самі розбудовують свій "зал під відкритим небом"...

     Окрема тема - столи для настільного тенісу. Колись (ще за радянських часів) пів Києва їздило в Гідропарк грати на столах з відкритим до них доступом. Зараз ці столи вже зовсім непридатні для гри, але й вони знаходяться за огорожею, і доступ до них платний. Дехто стверджує, що має бути навпаки - гравцям мають доплачувати за гру на таких столах! Те ж саме можна сказати про майданчики для гри у "великий" теніс та у бадмінтон (на асфальті з СРСР!!!). А пан Кличко регулярно буває у Гідропарку та чомусь цього явища "не бачить", хоча навряд чи хтось має якийсь великий прибуток від тих платних послуг. Скидається на те, що готують майданчики для побудови там чергових "генделиків". Заради справедливості, варто сказати, що поставлено 4 столи "для ветеранів", але там навіть узимку буває черга до них - пенсіонери хочуть відпочивати активно. Тому й танцювальний майданчик часто заповнений вщерть, хоча зараз музику і не включають через карантинні заходи. Та дехто танцює, тренується...

Сніг у Києві випав ненадовго...

 

Фото Віталія Бабенка: грудневий сніг на кущах у Києві.

Фото Віталія Бабенка: грудневий сніг  у Києві.

Фото Віталія Бабенка: грудневий сніг на кущах.   Київ, вулиця Данила Щербаківського.

Фото Віталія Бабенка: грудневий сніг.   Київ, вулиця Данила Щербаківського поблизу площі Валерія Марченка (колишньої Інтернаціональної площі).

        Сподівання киян, що Новий рік прийде в обрамленні засніжених дерев зменшилися - сніг, який випав кілька днів тому, вже був змитий нещадними дощами. І прогнози показують підвищення температури до +8, дощі навіть у новорічну ніч... Втішає спогад про те, що минулої зими взагалі снігу не бачили. Та й дощів узимку було обмаль, тому й надолужувала втрачене прохолодна й волога, але квітуюча весна. 

Архітектурні "мініатюри" Києва - киянам стає усе тісніше...

 

      

Фото Віталія Бабенка: торгово-розважальні центри ростуть у Києві, як гриби у лісі...

Фото Віталія Бабенка: транспортна розв'язка затисла сквер імені В. Стуса, як на острівці.

Фото Віталія Бабенка: навряд чи на тій гарній веранді можна затишно посидіти - поряд напружені транспортні траси: проспекти Палладіна (за суттю - частина Окружної) та Перемоги.

Фото Віталія Бабенка: будівельники підступають до приватних володінь...

Фото Віталія Бабенка: здалеку здається, що за цим парканом - шикарна "дача", потім - офіс, а в результаті будівля виявляється... церквою!

Фото Віталія Бабенка: церква Відродження (re:church) в Києві.

Фото Віталія Бабенка: ця дивна непрезентабельна споруда знаходиться поряд з особняками та церквою.

Фото Віталія Бабенка: а тут вигляд церкви псує старий паркан...

Фото Віталія Бабенка:  куполи храму Благовіщення Пресвятої Богородиці біля станції метро "Житомирська" у Києві.

Фото Віталія Бабенка: біля станції метро "Житомирська"...

       Колись я майже 20 років працював у одному з інститутів Академмістечка, але давно вже не був ні там, ні взагалі у тому районі. Тому коли попав на проспект Палладіна, вирішив пройтись пішки від станції метро "Академмістечко" до "Житомирської". Звичайно ж, трішечки пофотографував. З часів моєї молодості Київ взагалі "пішов" далеко - околиці приростають новими будівлями, навіть мікрорайонами типу Варшавського (біля Виноградаря). Не відстають і тут - новобудови скрізь. Але найцікавіше, що і на місці колишніх приватних будинків іноді з'являються справжні "дворянські гнізда". Втім, вуличний рух у Києві став настільки інтенсивним, що переваги власної території біля будинку стають примарними - і шум, і пил, і загазованість у чотирикутнику між проспектами  Перемоги та Палладіна, вулицею Феодори Пушиної і Семашка сягають, без сумніву, значних величин. Можна радіти, що там залишаються поки що острівці зелені - парк Семашка, сквер імені Василя Стуса (повністю оточений дорогами, як острів водою)... Біля станцій метро взагалі не проштовхнутися - така там тиснява від зупинок громадського транспорту, безперервних потоків машин, торгових точок... І, здається, архітектори, містобудівники взагалі забули слово площа - таких об'єктів у їхніх планах, мабуть не передбачено. Як і нових парків та інших зелених зон... Зате ТРЦ і церкви мало не на кожному кроці!

Осіння краса київської Пущі-Водиці

 

Фото Віталія Бабенка: озеро в Пущі-Водиці біля 3 лінії.

Фото Віталія Бабенка: озеро в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: місток через озеро в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: озеро в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: качок підгодовують на озері в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: вздовж озер в Пущі-Водиці туристами протоптані стежини, але є і такі, що вкриті залишками асфальту радянських часів.

Фото Віталія Бабенка: береги озера в Пущі-Водиці між 6 та 7 лініями.

Фото Віталія Бабенка: мухомор в Пущі-Водиці впевнений у своїй красі та недоторканості.

Фото Віталія Бабенка: церква преподобного Серафима Саровського в Пущі-Водиці біля 7 лінії.

Фото Віталія Бабенка: ганок церкви преподобного Серафима Саровського в Пущі-Водиці біля 7 лінії.

Фото Віталія Бабенка: ретро - дачний будинок в Пущі-Водиці біля 3 лінії.

Фото Віталія Бабенка: осіннє золото Пущі-Водиці ще яскравіше на тлі височенних сосен.

Фото Віталія Бабенка: якась дивна "засідка" на дубі у Пущі-Водиці.

Фото Віталія Бабенка: зі сторони Виноградаря у лісі вже пропонують "блага цивілізації".

      Милозвучна назва Пуща-Водиця в розмові часто скорочується просто до слова "Пуща", але кияни знають, що мова йде про лісовий масив, частина якого стала загальнодоступною для киян з прокладенням туди трамвайної лінії. Селище, санаторії, будинки відпочинку, дачі, які є там з давніх давен, розмістилися з обох боків трамвайної колії,  а вулиці, перпендикулярні їй, колись називались лініями (їх і зараз так називають, від 1-ї до 14-ї,  бо так набагато зручніше й легше запам'ятовувати). Колись там милували око дачі знаменитостей минулого, зараз ті шедевральні будиночки майже зникли, на тих місцях вже виростають сучасні споруди, причому часто за височенними парканами. Втім, ліс навкруги ще буяє зеленню весною та влітку, сяє золотом восени та світиться білими покривалами взимку, хоча любителі лижних прогулянок (на відміну від горбистого Голосієво, тут, переважно, рівнинні простори, хоча трапляються  і гірки, і яри) вже не так часто відвідують Пущу - сніжна зима, як відомо, зараз стає усе рідкіснішою. Влітку сюди їдуть любителі попляжитися на озерах (власне - ставках, бо утворилися вони у результаті спорудження дамб на річці Котурка у районі 3, 7 та 14 ліній). Гриби також ще є у Пущі - до пізньої осені, а от від ліщини чомусь залишилися тільки кущі, хоча ще років 20-30 тому кияни збирали там горішки. Звичайно, найяскравіше Пуща виглядає восени - на відміну, наприклад, від Голосіївського лісу, тут багато величезних сосен, а найголовніше - майже непролазних кущів, хащ, серед яких трапляються дуже гарні галявини.

Родина воронових хазяйнує у Києві. Відео

 

Фото Віталія Бабенка: птахи у осінньому київському парку.

Фото Віталія Бабенка: смілива птаха у осінньому київському парку.

 ©Video Віталія Бабенка:  ворона порпається в осінньому листі.

       Я вже зазначав раніше, що навіть без особливих досліджень можна помітити засилля в Києві птахів родини воронових. Причому, якщо сіра ворона вже давно стала мало не ручною і може їсти навіть з рук деяких доброзичливців (сам бачив), галки швендяють мало не під ногами, як голуби, то чорні ворони, які вважаються, для України нехарактерними, усе частіше потрапляють в поле зору. Щоправда, їх легко переплутати з круками, але я бачив різних: величезних птахів мало не орлиного розміру, і відносно невеликих повністю чорних, хоч не буду сперечатися, якщо спеціалісти мені зроблять з цього приводу зауваження. Ці птахи дуже розумні й сміливі, хоча і достатньо обережні, дистанцію вміють тримати, навіть якщо й захоплюються пошуком поживи. 

       У пропонованому відео та на фотознімках чорна птаха порпається в осінньому листі невеличкого парку поблизу станції метро "Житомирська" у Києві. Мені її поведінка здалася цікавою, хазяйновитою, я б сказав. 

Творчий шлях Олександра Михайлюти

 

Фото Віталія Бабенка: палітурка роману О. Михайлюти "Падіння хв'юрера".

Фото Віталія Бабенка: титул та анотація роману О. Михайлюти "Падіння хв'юрера".

Фото Віталія Бабенка: про автора роману "Падіння хв'юрера" О. Михайлюту.

Фото Віталія Бабенка: письменники Олександр Михайлюта і Петро Засенко у видавництві "Український письменник".

Фото Віталія Бабенка: стаття  О. Михайлюти в газеті "Україна молода".

       Я міг би написати дисертацію "Тернистий творчий шлях Олександра Михайлюти в умовах становлення української Незалежності". Але, мабуть, не візьмусь, хоча та творчість настільки багатогранна і нестандартна, що й дисертація могла б вийти досить оригінальною. Залишу це  дослідникам з наступних поколінь, а сам лише зазначу, що у нашому суспільстві не цінують не тільки пророків, але й літописців епохи, яку, без сумніву, колись називатимуть буремною, а нас, її свідків та мимовільних учасників подій, будуть згадувати різними словами, у тому числі й не дуже приємними - адже саме ми не зуміли скористатися шансом, наданим Історією, щоб створити дійсно незалежну Україну, адже нам кожного разу бракує розуму і волі, щоб обрати до влади ПАТРІОТІВ, а не чергових крадіїв, бандитів, шахраїв, аферистів...

      Михайлюта - уособлення цієї епохи, що знаходить відображення у його творах, які, на жаль, не так  відомі, як, мабуть, хотілося б автору і які заслуговують на значно ширший резонанс. Проте Олександр, на диво, не дуже переймається рекламою своїх творів, що свідчить про істинну натуру письменника: головне - встигнути вихлюпнути те, що аж кипить, просячись на сторінки книг, у рядки газетних публікацій... Я його розумію - не так просто написати, наприклад, про наше наскрізь корумповане суспільство, бо заклюють і згори, і знизу. Якщо не буде гірше. Ні на що не натякаючи, зауважу, що Олександр Михайлюта певний час був помічником-консультантом народного депутата Анатолія Єрмака, прізвище якого багато про що говорить тим, хто цікавився боротьбою з корупцією і чия загибель у так званій ДТП у 2003 р. (один в один, як ДТП з Чорноволом - банальне зіткнення з вантажівкою) тільки підтверджує давно відоме з книг та кінофільмів - боротьба з мафією є смертельно небезпечною. А між тим, Михайлюта є автором двох десятків книг, має більше 2000 публікацій у ЗМІ, займав далеко не рядові посади у журналістській сфері, є відомим громадським діячем та ін. (за поданим вище посиланням можна конспективно ознайомитись із його досягненнями). 

       Проте мені чомусь здається, що і творчі, й навіть життєві шляхи Олександра Михайлюти проходять під знаком його знаного земляка - Нестора Махна, що й він будь-коли готовий повстати проти несправедливості, гніту, нехай навіть не з кулеметом на автомобілі, а у своїх творах, дописах, сценаріях... Бережіться гострого пера, лиходії!