Интересно,новости,фото,рассказы,советы Interesting,news,photo,forum
Сподівання киян, що Новий рік прийде в обрамленні засніжених дерев зменшилися - сніг, який випав кілька днів тому, вже був змитий нещадними дощами. І прогнози показують підвищення температури до +8, дощі навіть у новорічну ніч... Втішає спогад про те, що минулої зими взагалі снігу не бачили. Та й дощів узимку було обмаль, тому й надолужувала втрачене прохолодна й волога, але квітуюча весна.
Фото Віталія Бабенка: ця дивна непрезентабельна споруда знаходиться поряд з особняками та церквою.
Фото Віталія Бабенка: а тут вигляд церкви псує старий паркан...
Фото Віталія Бабенка: куполи храму Благовіщення Пресвятої Богородиці біля станції метро "Житомирська" у Києві.
Фото Віталія Бабенка: біля станції метро "Житомирська"...
Колись я майже 20 років працював у одному з інститутів Академмістечка, але давно вже не був ні там, ні взагалі у тому районі. Тому коли попав на проспект Палладіна, вирішив пройтись пішки від станції метро "Академмістечко" до "Житомирської". Звичайно ж, трішечки пофотографував. З часів моєї молодості Київ взагалі "пішов" далеко - околиці приростають новими будівлями, навіть мікрорайонами типу Варшавського (біля Виноградаря). Не відстають і тут - новобудови скрізь. Але найцікавіше, що і на місці колишніх приватних будинків іноді з'являються справжні "дворянські гнізда". Втім, вуличний рух у Києві став настільки інтенсивним, що переваги власної території біля будинку стають примарними - і шум, і пил, і загазованість у чотирикутнику між проспектами Перемоги та Палладіна, вулицею Феодори Пушиної і Семашка сягають, без сумніву, значних величин. Можна радіти, що там залишаються поки що острівці зелені - парк Семашка, сквер імені Василя Стуса (повністю оточений дорогами, як острів водою)... Біля станцій метро взагалі не проштовхнутися - така там тиснява від зупинок громадського транспорту, безперервних потоків машин, торгових точок... І, здається, архітектори, містобудівники взагалі забули слово площа - таких об'єктів у їхніх планах, мабуть не передбачено. Як і нових парків та інших зелених зон... Зате ТРЦ і церкви мало не на кожному кроці!
Милозвучна назва Пуща-Водиця в розмові часто скорочується просто до слова "Пуща", але кияни знають, що мова йде про лісовий масив, частина якого стала загальнодоступною для киян з прокладенням туди трамвайної лінії. Селище, санаторії, будинки відпочинку, дачі, які є там з давніх давен, розмістилися з обох боків трамвайної колії, а вулиці, перпендикулярні їй, колись називались лініями (їх і зараз так називають, від 1-ї до 14-ї, бо так набагато зручніше й легше запам'ятовувати). Колись там милували око дачі знаменитостей минулого, зараз ті шедевральні будиночки майже зникли, на тих місцях вже виростають сучасні споруди, причому часто за височенними парканами. Втім, ліс навкруги ще буяє зеленню весною та влітку, сяє золотом восени та світиться білими покривалами взимку, хоча любителі лижних прогулянок (на відміну від горбистого Голосієво, тут, переважно, рівнинні простори, хоча трапляються і гірки, і яри) вже не так часто відвідують Пущу - сніжна зима, як відомо, зараз стає усе рідкіснішою. Влітку сюди їдуть любителі попляжитися на озерах (власне - ставках, бо утворилися вони у результаті спорудження дамб на річці Котурка у районі 3, 7 та 14 ліній). Гриби також ще є у Пущі - до пізньої осені, а от від ліщини чомусь залишилися тільки кущі, хоча ще років 20-30 тому кияни збирали там горішки. Звичайно, найяскравіше Пуща виглядає восени - на відміну, наприклад, від Голосіївського лісу, тут багато величезних сосен, а найголовніше - майже непролазних кущів, хащ, серед яких трапляються дуже гарні галявини.
©Video Віталія Бабенка: ворона порпається в осінньому листі.
Я вже зазначав раніше, що навіть без особливих досліджень можна помітити засилля в Києві птахів родини воронових. Причому, якщо сіра ворона вже давно стала мало не ручною і може їсти навіть з рук деяких доброзичливців (сам бачив), галки швендяють мало не під ногами, як голуби, то чорні ворони, які вважаються, для України нехарактерними, усе частіше потрапляють в поле зору. Щоправда, їх легко переплутати з круками, але я бачив різних: величезних птахів мало не орлиного розміру, і відносно невеликих повністю чорних, хоч не буду сперечатися, якщо спеціалісти мені зроблять з цього приводу зауваження. Ці птахи дуже розумні й сміливі, хоча і достатньо обережні, дистанцію вміють тримати, навіть якщо й захоплюються пошуком поживи.
У пропонованому відео та на фотознімках чорна птаха порпається в осінньому листі невеличкого парку поблизу станції метро "Житомирська" у Києві. Мені її поведінка здалася цікавою, хазяйновитою, я б сказав.
Я міг би написати дисертацію "Тернистий творчий шлях Олександра Михайлюти в умовах становлення української Незалежності". Але, мабуть, не візьмусь, хоча та творчість настільки багатогранна і нестандартна, що й дисертація могла б вийти досить оригінальною. Залишу це дослідникам з наступних поколінь, а сам лише зазначу, що у нашому суспільстві не цінують не тільки пророків, але й літописців епохи, яку, без сумніву, колись називатимуть буремною, а нас, її свідків та мимовільних учасників подій, будуть згадувати різними словами, у тому числі й не дуже приємними - адже саме ми не зуміли скористатися шансом, наданим Історією, щоб створити дійсно незалежну Україну, адже нам кожного разу бракує розуму і волі, щоб обрати до влади ПАТРІОТІВ, а не чергових крадіїв, бандитів, шахраїв, аферистів...
Михайлюта - уособлення цієї епохи, що знаходить відображення у його творах, які, на жаль, не так відомі, як, мабуть, хотілося б автору і які заслуговують на значно ширший резонанс. Проте Олександр, на диво, не дуже переймається рекламою своїх творів, що свідчить про істинну натуру письменника: головне - встигнути вихлюпнути те, що аж кипить, просячись на сторінки книг, у рядки газетних публікацій... Я його розумію - не так просто написати, наприклад, про наше наскрізь корумповане суспільство, бо заклюють і згори, і знизу. Якщо не буде гірше. Ні на що не натякаючи, зауважу, що Олександр Михайлюта певний час був помічником-консультантом народного депутата Анатолія Єрмака, прізвище якого багато про що говорить тим, хто цікавився боротьбою з корупцією і чия загибель у так званій ДТП у 2003 р. (один в один, як ДТП з Чорноволом - банальне зіткнення з вантажівкою) тільки підтверджує давно відоме з книг та кінофільмів - боротьба з мафією є смертельно небезпечною. А між тим, Михайлюта є автором двох десятків книг, має більше 2000 публікацій у ЗМІ, займав далеко не рядові посади у журналістській сфері, є відомим громадським діячем та ін. (за поданим вище посиланням можна конспективно ознайомитись із його досягненнями).
Проте мені чомусь здається, що і творчі, й навіть життєві шляхи Олександра Михайлюти проходять під знаком його знаного земляка - Нестора Махна, що й він будь-коли готовий повстати проти несправедливості, гніту, нехай навіть не з кулеметом на автомобілі, а у своїх творах, дописах, сценаріях... Бережіться гострого пера, лиходії!
© Віталій Бабенко, Video: дві білки граються на дереві поміж київськими будівлями, дражнячи ворон...
Київ ще й зараз залишається "містом у парках", особливо, якщо врахувати те, що його кордони вже сягнули навколишніх лісів, а часто й пішли вглиб (це давно сталося в Голосієво, Лісовому масиві, Виноградар зазіхає на ліси Пущі-Водиці та ін.). Звичайно, звірина відступає під натиском людей, але, наприклад, білки досить спокійно шукають поживу у дворах посеред будівель, де кияни традиційно висаджують багато кущів та дерев. Не здивуюся, якщо незабаром білки почнуть порпатися в смітниках, як це вже роблять різні представники сімейства воронячих, складаючи конкуренцію тим птахам, які ще раніше стали "міськими". Якось одна з білок (на фото вище) навіть нахабно стрибнула мені на ноги, видираючись по штанях до рук, де розраховувала пошвидше дістати поживу!..
© Video. Осінь у Сирецькому гаю. Київ.
Київ розташовано в унікальному місці, але далеко не усі його мешканці це усвідомлюють. Буквально в кожному районі Києва є гарні місця для відпочинку, де можна ще й поспілкуватися з природою. В будь-яку пору року в Києві дуже гарно, а пандемія коронавірусу тільки підвищила цінність зелених зон Києва, де завжди можна побути на самоті, без обридлих масок - походити, подихати свіжим повітрям, набратися у дерев сил для протистояння клятим вірусам...
Сирецький гай - одне з таких місць, де могутні дуби вселяють оптимізм і впевненість у людей, які надають перевагу не страшним новинам із телевізора, а намагаються вловити ті флюїди здоров'я, що їх поки що продукує природа!
