Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".
Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".
Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".
Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".
Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".
Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".
Фото Віталія Бабенка: Виставка. Живопис "під мозаїку".
Фото Віталія Бабенка: Виставка. Живопис "під мозаїку".
Те, що в Україні люди творчі, навіть вороги-рашисти не піддають сумніву. Більше того - саме їх бісить оця здатність українців намагатися творити всупереч обставинам, переборюючи труднощі, шукаючи натхнення у зранених душах, дістаючи його з тих глибин, де, здається, зачаївся тільки відчай. Так було, наприклад, під час розгулу пандемії ковіду, так відбувається і зараз, під час війни, яку українці ведуть проти рашистської навали ще з 2014 року, коли виття сирен тривоги може у будь-який момент зупинити творчий пошук, а ворожі ракети, бомби, дрони, міни, кулі здатні у будь-яку мить обірвати життя навіть найгеніальнішого митця.
Громадяни України багатьох національностей стали на шляху темної сили, що не тільки принесла війну в нашу державу, а й загрожує перетворити її на світову, бо у апологетів цієї пітьми немає інших способів побачити широкий світ інакше, ніж у прицілах своїх смертельних знарядь. Творчість для тих ницих душ, від рядового і до "бункерного діда", так само мало важить, як і людське життя (для багатьох із них навіть своє, бо хіба можна назвати життям оте животіння, з якого вони вибираються з радістю підписуючи контракти!). Щоправда, нинішній вождь (фюрер) рпшистів дуже дбає про власне життя і навіть вже винайшов якийсь сурогат безсмертя - "двійників-трійників", які здатні на якийсь час "продовжити життя" покійника.
В Україні, що віддає своїх найкращих представників фронту, продовжується життя, у тому числі, й мистецьке, бо, як мудро підмітив Черчилль, якщо ми під час війни забуваємо про культуру, то за що ж тоді воюємо?
Звичайний двір в Омську – люди звідти радо йдуть воювати, щоб грабувати й гвалтувати.
