Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - гілки ламаються від плодів.
Фото Віталія Бабенка: дачники з Нової Каховки збирали гарні врожаї біля села Кринки.
Фото Віталія Бабенка: однією поплавковою вудкою за три-чотири години можна насмикати в лимані з десяток кілограмів риби.
Фото Віталія Бабенка: сад у селі Кринки типовий для Півдня України - навколо усіх будинків звисають виноградні грона.
Фото Віталія Бабенка: гуси на крайній вулиці села Кринки відчували себе вільними, поки не прийшли окупанти.
Фото Віталія Бабенка: у селі Кринки коней та корів не охороняли.
Фото Віталія Бабенка: корови біля села Кринки ще не знають, що їх втоплять хвилі Каховського моря після підриву рашистами дамби.
Фото Віталія Бабенка: пляж на річці Конка (в неї впадає р. Кринка) біля села Козачі лагері. Там зараз ідуть бої за плацдарм.
Фото Віталія Бабенка: мирне співіснування кота і собаки у селі Кринки - такого рашистам не зрозуміти.
Рашисти заздрісні, але їх важко у цьому звинувачувати - їм є кому заздрити і є усі підстави для заздрості. Майже усі їхні сусіди живуть краще. Не будемо порівнювати статки - у "ерефії", загалом, багатств вистачає, але ними користуються тільки відносно невеликі групи осіб, яким вдається присмоктатись до цих скарбів. І хоч московити хваляться своєю культурою, навряд чи багато з них зможуть пригадати, хто і де написав слова, що характеризували й характеризують стан отієї непізнаної їхньої душі:
............ умел судить о том,Как государство богатеет,
И чем живет, и почему
Не нужно золота ему,
Когда простой продукт имеет.
Отец понять его не мог
И земли отдавал в залог.
Оцей "отец" дуже схожий на Путлера та інших правителів рашистів - їхню країну вже давно називають бензоколонкою, сировинним придатком, а останніми роками вони і землю віддають Китаю у користування - з усіма багатствами. Вторгнення в Україну стало для завойовників потрясінням - вони, як голодні на їжу, кинулися "експроприйовувати" унітази, пральні машинки, холодильники, мобільні телефони, телевізори та інші цінні для російської глибинки речі. І з патологічною жорстокістю почали руйнувати, знищувати те, що не зможуть вивезти, відправити очікуючим дружинам та матерям, які давали їм настанови, що саме забирати "у хохлов".
Московити за кілька століть свого схожого на деградацію "розвитку" так і не змогли зрозуміти, що мирна праця, отой "простой продукт", можуть принести набагато більше багатств, ніж загарбницька війна. І їхнім зомбованим і деградованим від століть рабства та пияцтва розумом ніколи не зрозуміти, що Україну, таку прекрасну й багату, вільні люди захищатимуть доти, поки не переможуть.
Слава Україні! Слава героям!
