Мистецтво переживе ворогів, навіть якщо вони намагатимуться його знищити

 

Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".

Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".

Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".

Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".

Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".

Фото Віталія Бабенка: живопис "під мозаїку".

Фото Віталія Бабенка: Виставка. Живопис "під мозаїку".

Фото Віталія Бабенка: Виставка. Живопис "під мозаїку".

       Те, що в Україні люди творчі, навіть вороги-рашисти не піддають сумніву. Більше того - саме їх бісить оця здатність українців намагатися творити всупереч обставинам, переборюючи труднощі, шукаючи натхнення у зранених душах, дістаючи його з тих глибин, де, здається, зачаївся тільки відчай. Так було, наприклад, під час розгулу пандемії ковіду, так відбувається і зараз, під час війни, яку українці ведуть проти рашистської навали ще з 2014 року, коли виття сирен тривоги може у будь-який момент зупинити творчий пошук, а ворожі ракети, бомби, дрони, міни, кулі здатні у будь-яку мить обірвати життя навіть найгеніальнішого митця. 

           Громадяни України багатьох національностей стали на шляху темної сили, що не тільки принесла війну в нашу державу, а й загрожує  перетворити її на світову, бо у апологетів цієї пітьми немає інших способів побачити широкий світ інакше, ніж у прицілах своїх смертельних знарядь. Творчість для тих ницих душ, від рядового і до "бункерного діда", так само мало важить, як і людське життя (для багатьох із них навіть своє, бо хіба можна назвати життям оте животіння, з якого вони вибираються з радістю підписуючи контракти!). Щоправда, нинішній вождь (фюрер) рпшистів дуже дбає про власне життя і навіть вже винайшов якийсь сурогат безсмертя - "двійників-трійників", які здатні на якийсь час "продовжити життя" покійника.

             В Україні, що віддає своїх найкращих представників фронту, продовжується життя, у тому числі, й мистецьке, бо, як мудро підмітив Черчилль, якщо ми під час війни забуваємо про культуру, то за що ж тоді воюємо?

Звичайний двір в Омську – люди звідти радо йдуть воювати, щоб грабувати й гвалтувати.

"Карантинна" творчість. Півонії. Живопис - олійними фарбами на полотні

Художник Віталій Бабенко. "Півонії у скляній вазі". Живопис, олійні фарби, полотно, 45,5х62 см, 2020 р.

Художник Віталій Бабенко. "Півонії у скляній вазі". Процес створення картини.

Художник Віталій Бабенко. "Півонії у скляній вазі". Процес створення картини - кольорові плями.

        Коронавірус змусив людей боротися проти нього усіма доступними засобами, у тому числі - карантинними. Дехто каже, що сидіти вдома - нудно. Можливо. Проте для декого - це можливість зайнятися тими справами, на які у звичайному повсякденні завжди не вистачає часу. Можна, наприклад, вивчати іноземні мови, якщо є бажання, можливості та хист - можна вчитися грати на якомусь музичному інструменті. Прихильники танців, наприклад, без проблем можуть вивчати фігури танців навіть без партнера, відпрацьовуючи рухи за уроками в Інтернеті. Є безліч інших занять, які не потребують виходу за межі  помешкання. Мені інколи дорікають, що я маю занадто багато захоплень, серед яких і танці, і пляжний волейбол, і риболовля... Проте для умов карантину ідеально підходять інші хобі - наприклад, живопис, малювання. На цей вид діяльності, як завжди, часу ніколи не вистачало, особливо весною та влітку, коли тягне на природу, до сонечка, а восени та взимку, переважно, пасмурні дні не створюють ні належних умов освітлення, ні натхнення не додають. А пандемія коронавірусу все перевернула догори дригом. Натхнення, звісно, він також не додає, зате вимушене сидіння вдома стимулює  "карантинну творчість". Впевнений, що творчі люди зуміють обернути на благо навіть таку ситуацію - варто тільки трохи абстрагуватися від жахливих новин з усього світу...

        Ось і я спробував сили у живописі, яким, щоправда, час від часу займаюся, інколи нехтуючи іншими хобі. Десяток днів тому знайшов фотографію, що мені сподобалася, "поставив" її перед собою на моніторі комп'ютера, накидав олівцем на полотні загальні риси майбутньої картини, а потім зробив і перші мазки. Не займався цим щоденно, були й інші справи, але сьогодні, нарешті, поставив підпис на картині, тобто вона може вважатися закінченою. Як вийшло - судити глядачам, але хоча б не марнував час...