Архітектурні "мініатюри" Києва - киянам стає усе тісніше...

 

      

Фото Віталія Бабенка: торгово-розважальні центри ростуть у Києві, як гриби у лісі...

Фото Віталія Бабенка: транспортна розв'язка затисла сквер імені В. Стуса, як на острівці.

Фото Віталія Бабенка: навряд чи на тій гарній веранді можна затишно посидіти - поряд напружені транспортні траси: проспекти Палладіна (за суттю - частина Окружної) та Перемоги.

Фото Віталія Бабенка: будівельники підступають до приватних володінь...

Фото Віталія Бабенка: здалеку здається, що за цим парканом - шикарна "дача", потім - офіс, а в результаті будівля виявляється... церквою!

Фото Віталія Бабенка: церква Відродження (re:church) в Києві.

Фото Віталія Бабенка: ця дивна непрезентабельна споруда знаходиться поряд з особняками та церквою.

Фото Віталія Бабенка: а тут вигляд церкви псує старий паркан...

Фото Віталія Бабенка:  куполи храму Благовіщення Пресвятої Богородиці біля станції метро "Житомирська" у Києві.

Фото Віталія Бабенка: біля станції метро "Житомирська"...

       Колись я майже 20 років працював у одному з інститутів Академмістечка, але давно вже не був ні там, ні взагалі у тому районі. Тому коли попав на проспект Палладіна, вирішив пройтись пішки від станції метро "Академмістечко" до "Житомирської". Звичайно ж, трішечки пофотографував. З часів моєї молодості Київ взагалі "пішов" далеко - околиці приростають новими будівлями, навіть мікрорайонами типу Варшавського (біля Виноградаря). Не відстають і тут - новобудови скрізь. Але найцікавіше, що і на місці колишніх приватних будинків іноді з'являються справжні "дворянські гнізда". Втім, вуличний рух у Києві став настільки інтенсивним, що переваги власної території біля будинку стають примарними - і шум, і пил, і загазованість у чотирикутнику між проспектами  Перемоги та Палладіна, вулицею Феодори Пушиної і Семашка сягають, без сумніву, значних величин. Можна радіти, що там залишаються поки що острівці зелені - парк Семашка, сквер імені Василя Стуса (повністю оточений дорогами, як острів водою)... Біля станцій метро взагалі не проштовхнутися - така там тиснява від зупинок громадського транспорту, безперервних потоків машин, торгових точок... І, здається, архітектори, містобудівники взагалі забули слово площа - таких об'єктів у їхніх планах, мабуть не передбачено. Як і нових парків та інших зелених зон... Зате ТРЦ і церкви мало не на кожному кроці!

Осіння краса київської Пущі-Водиці

 

Фото Віталія Бабенка: озеро в Пущі-Водиці біля 3 лінії.

Фото Віталія Бабенка: озеро в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: місток через озеро в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: озеро в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: качок підгодовують на озері в Пущі-Водиці біля 5 лінії.

Фото Віталія Бабенка: вздовж озер в Пущі-Водиці туристами протоптані стежини, але є і такі, що вкриті залишками асфальту радянських часів.

Фото Віталія Бабенка: береги озера в Пущі-Водиці між 6 та 7 лініями.

Фото Віталія Бабенка: мухомор в Пущі-Водиці впевнений у своїй красі та недоторканості.

Фото Віталія Бабенка: церква преподобного Серафима Саровського в Пущі-Водиці біля 7 лінії.

Фото Віталія Бабенка: ганок церкви преподобного Серафима Саровського в Пущі-Водиці біля 7 лінії.

Фото Віталія Бабенка: ретро - дачний будинок в Пущі-Водиці біля 3 лінії.

Фото Віталія Бабенка: осіннє золото Пущі-Водиці ще яскравіше на тлі височенних сосен.

Фото Віталія Бабенка: якась дивна "засідка" на дубі у Пущі-Водиці.

Фото Віталія Бабенка: зі сторони Виноградаря у лісі вже пропонують "блага цивілізації".

      Милозвучна назва Пуща-Водиця в розмові часто скорочується просто до слова "Пуща", але кияни знають, що мова йде про лісовий масив, частина якого стала загальнодоступною для киян з прокладенням туди трамвайної лінії. Селище, санаторії, будинки відпочинку, дачі, які є там з давніх давен, розмістилися з обох боків трамвайної колії,  а вулиці, перпендикулярні їй, колись називались лініями (їх і зараз так називають, від 1-ї до 14-ї,  бо так набагато зручніше й легше запам'ятовувати). Колись там милували око дачі знаменитостей минулого, зараз ті шедевральні будиночки майже зникли, на тих місцях вже виростають сучасні споруди, причому часто за височенними парканами. Втім, ліс навкруги ще буяє зеленню весною та влітку, сяє золотом восени та світиться білими покривалами взимку, хоча любителі лижних прогулянок (на відміну від горбистого Голосієво, тут, переважно, рівнинні простори, хоча трапляються  і гірки, і яри) вже не так часто відвідують Пущу - сніжна зима, як відомо, зараз стає усе рідкіснішою. Влітку сюди їдуть любителі попляжитися на озерах (власне - ставках, бо утворилися вони у результаті спорудження дамб на річці Котурка у районі 3, 7 та 14 ліній). Гриби також ще є у Пущі - до пізньої осені, а от від ліщини чомусь залишилися тільки кущі, хоча ще років 20-30 тому кияни збирали там горішки. Звичайно, найяскравіше Пуща виглядає восени - на відміну, наприклад, від Голосіївського лісу, тут багато величезних сосен, а найголовніше - майже непролазних кущів, хащ, серед яких трапляються дуже гарні галявини.

Родина воронових хазяйнує у Києві. Відео

 

Фото Віталія Бабенка: птахи у осінньому київському парку.

Фото Віталія Бабенка: смілива птаха у осінньому київському парку.

 ©Video Віталія Бабенка:  ворона порпається в осінньому листі.

       Я вже зазначав раніше, що навіть без особливих досліджень можна помітити засилля в Києві птахів родини воронових. Причому, якщо сіра ворона вже давно стала мало не ручною і може їсти навіть з рук деяких доброзичливців (сам бачив), галки швендяють мало не під ногами, як голуби, то чорні ворони, які вважаються, для України нехарактерними, усе частіше потрапляють в поле зору. Щоправда, їх легко переплутати з круками, але я бачив різних: величезних птахів мало не орлиного розміру, і відносно невеликих повністю чорних, хоч не буду сперечатися, якщо спеціалісти мені зроблять з цього приводу зауваження. Ці птахи дуже розумні й сміливі, хоча і достатньо обережні, дистанцію вміють тримати, навіть якщо й захоплюються пошуком поживи. 

       У пропонованому відео та на фотознімках чорна птаха порпається в осінньому листі невеличкого парку поблизу станції метро "Житомирська" у Києві. Мені її поведінка здалася цікавою, хазяйновитою, я б сказав. 

Творчий шлях Олександра Михайлюти

 

Фото Віталія Бабенка: палітурка роману О. Михайлюти "Падіння хв'юрера".

Фото Віталія Бабенка: титул та анотація роману О. Михайлюти "Падіння хв'юрера".

Фото Віталія Бабенка: про автора роману "Падіння хв'юрера" О. Михайлюту.

Фото Віталія Бабенка: письменники Олександр Михайлюта і Петро Засенко у видавництві "Український письменник".

Фото Віталія Бабенка: стаття  О. Михайлюти в газеті "Україна молода".

       Я міг би написати дисертацію "Тернистий творчий шлях Олександра Михайлюти в умовах становлення української Незалежності". Але, мабуть, не візьмусь, хоча та творчість настільки багатогранна і нестандартна, що й дисертація могла б вийти досить оригінальною. Залишу це  дослідникам з наступних поколінь, а сам лише зазначу, що у нашому суспільстві не цінують не тільки пророків, але й літописців епохи, яку, без сумніву, колись називатимуть буремною, а нас, її свідків та мимовільних учасників подій, будуть згадувати різними словами, у тому числі й не дуже приємними - адже саме ми не зуміли скористатися шансом, наданим Історією, щоб створити дійсно незалежну Україну, адже нам кожного разу бракує розуму і волі, щоб обрати до влади ПАТРІОТІВ, а не чергових крадіїв, бандитів, шахраїв, аферистів...

      Михайлюта - уособлення цієї епохи, що знаходить відображення у його творах, які, на жаль, не так  відомі, як, мабуть, хотілося б автору і які заслуговують на значно ширший резонанс. Проте Олександр, на диво, не дуже переймається рекламою своїх творів, що свідчить про істинну натуру письменника: головне - встигнути вихлюпнути те, що аж кипить, просячись на сторінки книг, у рядки газетних публікацій... Я його розумію - не так просто написати, наприклад, про наше наскрізь корумповане суспільство, бо заклюють і згори, і знизу. Якщо не буде гірше. Ні на що не натякаючи, зауважу, що Олександр Михайлюта певний час був помічником-консультантом народного депутата Анатолія Єрмака, прізвище якого багато про що говорить тим, хто цікавився боротьбою з корупцією і чия загибель у так званій ДТП у 2003 р. (один в один, як ДТП з Чорноволом - банальне зіткнення з вантажівкою) тільки підтверджує давно відоме з книг та кінофільмів - боротьба з мафією є смертельно небезпечною. А між тим, Михайлюта є автором двох десятків книг, має більше 2000 публікацій у ЗМІ, займав далеко не рядові посади у журналістській сфері, є відомим громадським діячем та ін. (за поданим вище посиланням можна конспективно ознайомитись із його досягненнями). 

       Проте мені чомусь здається, що і творчі, й навіть життєві шляхи Олександра Михайлюти проходять під знаком його знаного земляка - Нестора Махна, що й він будь-коли готовий повстати проти несправедливості, гніту, нехай навіть не з кулеметом на автомобілі, а у своїх творах, дописах, сценаріях... Бережіться гострого пера, лиходії!

    

Білки та ворони вільно почувають себе у Києві: відео

Фото Віталія Бабенка: білка на пеньку восени в одному з лісопарків Києва.

Фото Віталія Бабенка: білка ховає здобич восени в одному з лісопарків Києва.

На фото: білки довіряють людям - восени в одному з лісопарків Києва.

Фото Віталія Бабенка: ворони стали звичними птахами у Києві.

    

© Віталій Бабенко, Video: дві білки граються на дереві поміж київськими будівлями, дражнячи ворон...

     Київ ще й зараз залишається "містом у парках", особливо, якщо врахувати те, що його кордони вже сягнули навколишніх лісів, а часто й пішли вглиб (це давно сталося в Голосієво, Лісовому масиві, Виноградар зазіхає на ліси Пущі-Водиці та ін.).  Звичайно, звірина відступає під натиском людей, але, наприклад, білки досить спокійно шукають поживу у дворах  посеред будівель, де кияни традиційно висаджують багато кущів та дерев. Не здивуюся, якщо незабаром білки почнуть порпатися в смітниках, як це вже роблять різні представники сімейства воронячих, складаючи конкуренцію тим птахам, які ще раніше стали "міськими". Якось одна з білок (на фото вище) навіть нахабно стрибнула мені на ноги, видираючись по штанях до рук, де розраховувала пошвидше дістати поживу!.. 

"Дубки". Фото і відео частини Сирецького гаю в Києві

Фото Віталія Бабенка. Осінні кольори дубового листя в Сирецькому гаю.

Фото Віталія Бабенка. Осінні кольори дубового листя молодих дубків у Сирецькому гаю.

Фото Віталія Бабенка. Лавки та пеньок замість столика в Сирецькому гаю.

Фото Віталія Бабенка. Навіть величезні гілляки дубів у Сирецькому гаю інколи ламаються.

Фото Віталія Бабенка. Між горбами в "Дубках" Сирецького гаю Києва проходить вулиця Стеценка.

Фото Віталія Бабенка. Імпровізоване місце для пікніка в Сирецькому гаю.

Фото Віталія Бабенка. Гриб серед листя в Сирецькому гаю.

Фото Віталія Бабенка. Гриби серед листя в Сирецькому гаю.

Фото Віталія Бабенка. Вдалося вловити момент в Сирецькому гаю, як у пісні: "...одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене...".

Фото Віталія Бабенка. Осіння алея в Сирецькому гаю.

Фото Віталія Бабенка. Осіннє листя, шурхіт якого під ногами сприяє релаксації...

 © Video. Осінь у Сирецькому гаю. Київ.

        Київ розташовано в унікальному місці, але далеко не усі його мешканці це усвідомлюють. Буквально в кожному районі Києва є гарні місця для відпочинку, де можна ще й поспілкуватися з природою. В будь-яку пору року в Києві дуже гарно, а пандемія коронавірусу тільки підвищила цінність зелених зон Києва, де завжди можна побути на самоті, без обридлих масок - походити, подихати свіжим повітрям, набратися у дерев сил для протистояння клятим вірусам...  

         Сирецький гай - одне з таких місць, де могутні дуби вселяють оптимізм і впевненість у людей, які надають перевагу не страшним новинам із телевізора, а намагаються вловити ті флюїди здоров'я, що їх поки що продукує природа!

Врожай шипшини слід зібрати вчасно!

 

Фото Віталія Бабенка: плоди шипшини на гілках куща добре захищені шипами.

Фото Віталія Бабенка: плоди шипшини на гілках куща добре захищені шипами.

Фото Віталія Бабенка: кущі шипшини часто утворюють непролазні хащі.

Фото Віталія Бабенка: плоди шипшини часто знаходяться на значній висоті, дістатися до них буває нелегко.

Фото Віталія Бабенка: плоди шипшини часто знаходяться на значній висоті, дістатися до них буває нелегко.

Фото Віталія Бабенка: інколи молоді кущі шипшини можна знайти і в густій траві.

Фото Віталія Бабенка: плоди шипшини стають компенсацією за подряпані руки, а інколи і порваний одяг.

       Завдяки багатому вмісту вітамінів і флавоноїдів плоди шипшини мають різнобічну дію. Виявляють діуретичну, кровоспинну і в'яжучу дію. Плоди шипшини знижують вміст холестеролу в крові, уповільнюють відкладання атеросклеротичних бляшок у кровоносних судинах. Вітаміни і каротин активізують ензимну систему, посилюють регенерацію тканин, синтез гормонів і впливають сприятливо на вуглеводний обмін та проникність судин. Вміст вітаміну Р сприяє зменшенню крихкості капілярів, допомагає використанню аскорбінової кислоти організмом. У рослинному світі плоди шипшини мають найвищу вітамінну активність. Вони містять вітамін С (від 1 000 до 4 800 мг%), каротин, вітаміни В₂, Р, К, Е. У вітамінній промисловості плоди шипшини застосовують для одержання препаратів і продуктів переробки, багатих на вітамін С, а також як джерело полівітамінів та інших поживних і смакових речовин. Лікувальні властивості шипшини довго перераховувати - настільки корисна ця рослина в цілому. Звичайно, відвар з плодів шипшини давно є улюбленим напоєм багатьох людей. Його роблять наступним чином: кип'ятять столову ложку м'якоті плодів шипшини в трьох чвертях склянки води 8 хвилин і потім настоюють 2 години. Сухі плоди (10 грамів на одну склянку води) кип'ятять також 8 хвилин і настоюють 10 годин...