У Києві на кожному кроці квітують дерева...

Фото Віталія Бабенка: квіти груші.

Фото Віталія Бабенка: квітуюча гілка груші.

Фото Віталія Бабенка: квітне груша на березі озера Синього.

Фото Віталія Бабенка: черемшина - ще маленьке маленьке деревце, а запах чути здалеку.

Фото Віталія Бабенка: вишня виросла "кущем", але цвіте рясно...

Фото Віталія Бабенка: не дуже комфортно одинокій сакурі між двома автомобільними дорогами, але цвіте.

Фото Віталія Бабенка: квітують вишня та дика груша на березі озера Синього.

Фото Віталія Бабенка: на жаль, омела забирає життя у багатьох київських дерев.

       Квітень у Києві підтверджує свою назву - дерева цвітуть усюди: і біля будинків, і вздовж доріг... Карантин через коронавірус закрив людей у домівках, в парки поки що немає доступу, в знаменитих ботанічних садах Києва на безлюдді цвіте магнолія, що "звикла" до напливу відвідувачів. Та й бузок вже ось-ось зацвіте, а карантин продовжено до 11 травня. Тому єдина втіха - споглядати квітуючі дерева поблизу будинків та на шляху до якогось маркета... 

Пасодобль у виконанні танцівниць та керівника ансамблю "Гармонія"

Фото Віталія Бабенка. Пасодобль у виконанні танцівниць та керівника ансамблю "Гармонія" Василя Нікішаєва (Київський палац ветеранів).

©VIDEO Віталія Бабенка. Пасодобль у виконанні танцівниць та керівника ансамблю "Гармонія" Василя Нікішаєва (Київський палац ветеранів).

Я терпіти не можу кориди - вважаю це потуранням тим, у кого явний чи прихований потяг до насильства. Але танець, що виник завдяки імітації рухів матадора у поєдинку з биком, можна сказати, вже відійшов від "прототипу" - кривавого дійства на арені.

Василь Нікішаєв давно і успішно керує танцювальним колективом "Гармонія", заняття та виступи якого проходять (переважно) у Київському палаці ветеранів, де крім цього гурту, є ще три танцювальні групи. У маестро Нікішаєва є чому повчитися, і він охоче ділиться знаннями не тільки з членами свого колективу. Представлене відео - показовий виступ з танцем "пасодобль" під час танцювально-пісенного заходу "Колектив "Оптиміст" запрошує друзів".

Б'ємо на сполох - потрібно рятувати Синє озеро на Виноградарі у Києві

Фото Віталія Бабенка: менша частина Синього озера, яке катастрофічно міліє.

Фото Віталія Бабенка: більша (пляжна) частина Синього озера, яке катастрофічно міліє.

Фото Віталія Бабенка: більша (пляжна) частина Синього озера, яке катастрофічно міліє. Колись з оцього місця зйомки в озеро текла вода з джерел, які нині зникли.

Фото Віталія Бабенка: птахи поки що знаходять поживу в Синьому озері, яке катастрофічно міліє.

Фото Віталія Бабенка: протока між частинами Синього озера зовсім пересохла.

Фото Віталія Бабенка: колись навіть верхня з цих труб була під водами  Синього озера.

Фото Віталія Бабенка: на місці повноводної колись затоки Синього озера - "модне" у нинішньому році згарище.

Фото Віталія Бабенка: спалений "інфраструктурний" об'єкт Синього озера, яке катастрофічно міліє.

Фото Віталія Бабенка: від цієї квітуючої груші колись було видно обидві частини Синього озера та протоку між ними.

        Синє озеро, що на тисячі років старіше за сусідній масив Виноградар у Києві, успішно годувало риб та водоплаваючих птахів ще з часів останнього Льодовикового періоду. Але людська так звана "цивілізація" швиденько поклала край цій гармонійній екосистемі. Обходячи озеро навколо навіть кілька десятків років тому, було видно, що воно знало  кращі часи - обриси берегів свідчили про колишню досить значну глибину озера, значно більшу площу. До речі, пару десятків років тому (точніше - у 1998 році) озеро капітально чистили з відкачуванням води (!), воно на деякий час стало досить повноводним, його навіть штучно підживлювали водою із зовнішніх джерел. Кілька років тому трохи впорядковували його береги, були обіцянки зробити парк відпочинку навколо нього... 

         Проте зараз Синє озеро починає нагадувати велику калюжу, точніше - дві, бо до недавніх пір воно нагадувало обрисами величезну літеру "Н", де дві водойми  з'єднувалися між собою досить глибокою протокою (десь з метр глибиною), яка нині зовсім пересохла, і через неї вже протоптано доріжку на колишній "півострів". У результаті маємо не одне озеро, а два, що синхронно катастрофічно міліють з причин, які, вірогідно, викликані висотним будівництвом поблизу озера... Вже давно говорять про необхіднисть вживати заходи з порятунку водойми, але "віз і нині там". Втім, такі проблеми і з багатьма іншими київськими водоймами. А нинішня безсніжна зима, якій передувала бездощова осінь та після якої вже два місяці весни практично немає дощів значно прискорили процес знищення озера. Неподалік від озера бурхливими темпами ведеться гігантське житлове будівництво, немає сумнівів у тому, що в рекламних проспектах забудовників Синє озеро зазначене у якості однієї з принад для майбутніх (та вже й нинішніх, бо частина будівель заселена) мешканців. Чому б тим будівельникам не докласти хоча б трохи зусиль та витратити якусь дещицю з велетенських прибутків для благоустрою та порятунку озера?..

Горизонти творчості - неосяжні! Знайомтесь: Марсель Дюшан (Marcel Duchamp)

   Марсель Дюшан грає в шахи з оголеною моделлю Євою Бабіц.  Marcel Duchamp Playing Chess with a Nude Eve Babitz, Pasadena Museum of Art, 1960.

П'ять "екземплярів" Марселя Дюшана. (Five-Way Portrait of Marcel Duchamp, 21 June 1917, New York City).

На фото: "Фонтан", автор - Марсель Дюшан.

Автор: Марсель Дюшан,   фото Man Ray, 1918 р.

На фото: Étant donnés,  автор - Marcel Duchamp.

      Марсель Дюшан (Henri-Robert-Marcel Duchamp, 28 July 1887 – 2 October 1968), був непересічною особистістю. Можна сперечатися про його методи та внесок у мистецтво, можна навіть заперечувати те, що чомусь належить до його шедеврів створений не ним, але виставлений епатажним Дюшамом пісуар під назвою "Фонтан", але він є уособленням епохи пошуку нових напрямів у мистецтві, розширення горизонтів цього пошуку - до безкінечності. Його творчість асоціюється з кубізмом, дадаїзмом, концептуальним мистецтвом, проте  захоплення Марселя виходять за рамки якихось "...ізмів" - він був відомим шахістом (кілька років поспіль входив до складу збірної команди Франції із шахів), писав сценарії та знімав кінофільми, створював скульптури, цілі покоління художників виростали під впливом його мистецтва... На нього самого, звісно, впливало виховання у творчій сім'ї -  брат і сестра також стали відомими художниками, ще один брат - скульптором. А він одним із перших став впроваджувати ідею не споглядання мистецьких творів, а їхнього служіння розуму. Втім, до цього він пройшов нелегким шляхом потрясінь початку двадцятого століття, коли після початку Першої світової війни, звільнений від служби через проблеми із  серцем (хоча за 10 років до цього він проходив службу у війську, щоправда - у друкарні, де він отримав знання, що стали в нагоді в майбутньому) Марсель Дюшан вирішив емігрувати в США. Там він з подивом зазначив, що став знаменитим після участі його робіт у одній з виставок, що стимулювало його як до творчості, так і до вивчення англійської мови.  Щоправда, громадянство США він набув лише у 1955 році...

         У період всепоглинаючого захоплення шахами  і навіть перемог у цій сфері Дюшан раптом усвідомив, що є певна "стеля" для його можливостей, тому став менше грати, але багато писати про шахи, популяризувати цю гру, вів навіть колонку в журналі. А свідченням його пристрасті є кумедний епізод справжніх ревнощів до цієї гри його першої дружини, яка приклеїла шахові фігури до клітинок шахівниці! У 1963 році художній музей Пасадени влаштував його першу ретроспективну виставку, і там він з'явився на знаковій фотографії,  де Марсель Дюшан грає в шахи з оголеною моделлю Євою Бабіц.  Пізніше ця фотографія була описана Смітсонівським архівом американського мистецтва як "один із ключових документальних образів сучасного американського мистецтва". 

          Наостанок Дюшан знову здивував світ незвичайним художнім твором. Оголену жінку можна бачити лежачою на спині зі схованим обличчям, розкинувши ноги, а одна рука тримає газову лампу в повітрі на тлі пейзажу.  Дюшан працював таємно над твором з 1946 по 1966 рік у своїй студії «Грінвіч Віллідж», хоча навіть його найближчі друзі думали, що він вже відмовився від художнього мистецтва. Моделлю оголеної фігури була коханка Дюшана, бразильська скульпторка Марія Мартінс, з якою він мав стосунки з 1946 по 1951 рік.

"Карантинна" творчість. Півонії. Живопис - олійними фарбами на полотні

Художник Віталій Бабенко. "Півонії у скляній вазі". Живопис, олійні фарби, полотно, 45,5х62 см, 2020 р.

Художник Віталій Бабенко. "Півонії у скляній вазі". Процес створення картини.

Художник Віталій Бабенко. "Півонії у скляній вазі". Процес створення картини - кольорові плями.

        Коронавірус змусив людей боротися проти нього усіма доступними засобами, у тому числі - карантинними. Дехто каже, що сидіти вдома - нудно. Можливо. Проте для декого - це можливість зайнятися тими справами, на які у звичайному повсякденні завжди не вистачає часу. Можна, наприклад, вивчати іноземні мови, якщо є бажання, можливості та хист - можна вчитися грати на якомусь музичному інструменті. Прихильники танців, наприклад, без проблем можуть вивчати фігури танців навіть без партнера, відпрацьовуючи рухи за уроками в Інтернеті. Є безліч інших занять, які не потребують виходу за межі  помешкання. Мені інколи дорікають, що я маю занадто багато захоплень, серед яких і танці, і пляжний волейбол, і риболовля... Проте для умов карантину ідеально підходять інші хобі - наприклад, живопис, малювання. На цей вид діяльності, як завжди, часу ніколи не вистачало, особливо весною та влітку, коли тягне на природу, до сонечка, а восени та взимку, переважно, пасмурні дні не створюють ні належних умов освітлення, ні натхнення не додають. А пандемія коронавірусу все перевернула догори дригом. Натхнення, звісно, він також не додає, зате вимушене сидіння вдома стимулює  "карантинну творчість". Впевнений, що творчі люди зуміють обернути на благо навіть таку ситуацію - варто тільки трохи абстрагуватися від жахливих новин з усього світу...

        Ось і я спробував сили у живописі, яким, щоправда, час від часу займаюся, інколи нехтуючи іншими хобі. Десяток днів тому знайшов фотографію, що мені сподобалася, "поставив" її перед собою на моніторі комп'ютера, накидав олівцем на полотні загальні риси майбутньої картини, а потім зробив і перші мазки. Не займався цим щоденно, були й інші справи, але сьогодні, нарешті, поставив підпис на картині, тобто вона може вважатися закінченою. Як вийшло - судити глядачам, але хоча б не марнував час...